15 лютого відзначається День воїнів-інтернаціоналістів, день виводу військ з Афганістану, день, який нарешті поклав кінець тій жорстокій незрозумілій війні.

34 роки минуло з тієї пори. А серце й досі болить за життя, які обірвались десь там, у чужих горах, під пекельним сонцем, чи, навпаки, в холодних урвищах.

Можна і треба аналізувати, наскільки була потрібна та війна, оцінювати наслідки, вивчати набутий досвід. Можна по-різному ставитися до тих подій, до того періоду історії.

Але не можна забути імена тих, хто воював в Афганістані, хто навіки залишився 18-ти, 19-ти, 20-тирічними, хто вижив та повернувся додому, на все життя придбавши "афганський синдром".

Бо є така професія - військовий, є обов'язок виконати наказ. Не роздумуючи, не вагаючись, кинутись у самісіньке пекло, нищити ворога, захистити свого друга, навіть ціною свого життя.

На ту війну, поруч з досвідченими офіцерами (хоча і у тих безпосередньо бойового досвіду майже не було), йшли переважно молоді хлопці, в кращому випадку після 6 місяців "учебки". Мабуть, саме тому пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам у Бахмуті виконаний в образі молодого хлопця звичайної статури, по-юнацькі стрункого, без накачаних м'язів, з автоматом в руці.

З м. Бахмут на афганську війну теж пішло чимало солдат. 20 з них повернулися в "чорних тюльпанах" - так називали літаки, які везли на батьківщину найстрашніший вантаж - "вантаж - 200". Зараз вони мали би бути батьками та дідусями, ростити своїх дітей та вже бавити онуків. Але не сталося, не судилося.

Сьогодні Бахмут  є однією з найгарячіших точок на лінії фронту. І знову військові ціною власного життя боронять тепер вже власну  країну від підступного жорстокого ворога, виконують свій громадський, військовий, просто чоловічий обов'язок. Та ми не забуваємо про тих, хто допомагав відстоювати свободу в інших країнах, беремо їх за приклад.

В ці дні бажаємо нашим оборонцям здоров'я і мужності, витримки, стійкості. Віримо в нашу перемогу.

Тим, хто свого часу виконував свій інтернаціональний борг,  бажаємо всього найкращого. І знову згадуємо імена тих 20-ти, хто загинув, і тих, хто пішов з життя вже за ці 34 роки після виводу військ з Афганістану.