Бахмутська ЦБС

Пристрасний захисник українського слова. (до 95 річчя від дня народження Бориса Микитовича Харчука (1931-1988), українського прозаїка)

AdministratoR — Sun, 13 Sep 2026 04:50:56 GMT

13 вересня виповнюється 95 років від дня народження українського письменника Бориса Микитовича Харчука (1931-1988).

Народився Борис Харчук в селянській родині в селі Лози поблизу Вишнівця колись Крем’янецького повіту. Початкову освіту здобув у місцевій школі. У 1950 році закінчив Вишнівецьку середню школу. Тут юнак заглибився в історичну минувшину, героїку звитяжних походів на захист рідної землі. У його душі зростало почуття гордості за український народ, захоплення романтикою козаччини.$CUT$ Харчука захоплював легендарний Байда-Вишневецький, обурювала зрада його внука Яреми – польського перекинчика-яничара. А ще Борис був свідком боротьби вояків УПА, яка відбувалася на теренах краю у 40-50-ті роки і сприймалися ним як продовження того далекого героїчного минулого.

Після закінчення школи Борис Харчук мріяв про навчання в Київському університеті. Здав на «відмінно» вступні іспити на філософський факультет університету, але не був зарахований студентом столичного вузу через «неблагонадійність» батька.

У вересні 1950 р. він появився на російському відділенні Кременецького педінституту. Саме тоді цей вуз почав функціонувати як педагогічний, реорганізований із учительського. Борис Харчук відразу ж привернув увагу і викладачів, і студентів своїм ставленням до навчання, допитливістю, дискусіями на семінарах. Він часто пропадав у читальному залі бібліотеки, завжди ходив із книжкою в руках. У Кременці Борис Харчук навчався лише два роки. У вересні 1952 р. Бориса Харчука серед студентів вже не було. Подальша його доля пов’язана із Полтавою, тамтешнім педінститутом, де Борис Харчук навчався та закінчив у 1954 році. Згодом переїхав до Києва, закінчив Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені Горького. Пізніше був першим редактором журналу «Малятко». З 60-х років на творчій роботі. Але де б доля не закидала Бориса Харчука, він часто відвідував рідну Волинь, колиску свого дитинства і юності. Тут, у Лозах, на батьківській садибі, у затишному садку письменник написав більшість своїх творів, які принесли йому визнання і славу одного з кращих прозаїків України.

Образ рідного краю, історична минувшина, люди – все це не раз потрапляло на сторінки прозових творів Бориса Харчука. Вже в першому із них «Йосип з гроша здачі» (1956) максимально використані краєзнавчі матеріали. Цілий фурор викликала повість «Неслава» (1966), прототипами якої стали викладачі Кременецького педінституту. Цей твір після виходу у світ ніколи не перевидавався. У повісті молодий письменник яскраво описує місто, у якому деякий час він навчався, легендарну Бону, студентське життя, побут провінційного містечка.

Борис Харчук досконало знав історичне минуле Кременеччини. Його цікавило все: і пам’ятки археології, і стан Замкової гори, і П’ятницький козацький цвинтар, і Дівочі Скелі, і народні традиції, усі культурні надбання минулих епох. Красномовним свідченням цього є більшість його творів, у яких змальовується рідний край, його люди. Зокрема, це тетралогія «Волинь», романи «Хліб насущний», «Кревняки». Читач пізнає в цих творах і Кременець, і Вишнівець, і Почаїв з його Лаврою, і рідні Лози, десятки персонажів, вимальованих з натури, з гущі життя. У цих, та й в інших творах прозаїка, велика відповідальність автора перед народом, безмежна синівська любов до отчого краю, батьківського порога, традицій народу, його мови. Боротьбі воїнів УПА за незалежність рідного краю на Кременеччині Борис Харчук присвятив повість «Вишневі ночі».

Передчасна смерть не дала змоги завершити і випустити в світ низку творів. Згасла зірка над Лозами безсніжного січня 1988 року, але книги Б. Харчука житимуть на землі, бо вони твердо увійшли в золотий фонд української літератури. А значить і самому авторові подарували безсмертя.

Земляки свято бережуть пам’ять Бориса Харчука. На будинку колишнього Кременецького педінституту, де в 1950-1952 pp. навчався майбутній письменник, відкрито меморіальну таблицю з барельєфом Б. Харчука. Така ж таблиця з’явилась і на батьківській хаті у Лозах. Стараннями викладачів тодішнього педучилища Олега Василишина, Юлії Редько, Лілії Следзінської створена світлиця, матеріали якої розповідають про життєвий і творчий шлях Бориса Микитовича. У Кременці є вулиця імені Бориса Харчука, на якій жив письменник в одному з будинків. У краєзнавчому музеї створена окрема експозиція, а також у дні вшанування пам’яті письменника розгортаються виставки матеріалів про життєвий і творчий шлях прозаїка.

Зусиллями Галицько-Волинського братства у Збаражі до 60-річчя письменника вийшла збірка матеріалів «Харчукова криниця».

Твори Бориса Харчука перекладені російською, польською, угорською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, німецькою, іспанською й іншими мовами.

У 1992 році Борису Харчуку була посмертно присуджена премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за твори літератури та мистецтва для дітей та юнацтва.

О. Генрі - майстер короткого оповідання

AdministratoR — Sat, 12 Sep 2026 16:05:31 GMT

О. Генрі (Вільям Сідні Портер) (1862–1910) - відомий американський письменник, майстер жанру короткого оповідання, чиї твори вирізняються добрим гумором, несподіваними сюжетними поворотами та зворушливими фіналами.$CUT$

Цікаво, що справжнє ім’я письменника - Вільям Сідні Портер, а літературний псевдонім О. Генрі приніс йому світову популярність.

Його життєвий шлях був непростим. Він працював аптекарем, бухгалтером, журналістом, займався видавничою справою. Деякий час життя письменника було пов’язане із судовим переслідуванням і ув’язненням. Саме в цей складний період він почав активно писати оповідання, які згодом зробили його знаменитим.

О. Генрі створив сотні оповідань, у яких розповідав про звичайних людей — закоханих, мрійників, бідняків, службовців, авантюристів. Його герої часто опиняються у складних життєвих ситуаціях, але письменник завжди знаходить у них щось людяне, щире й добре.

Особливістю творів О. Генрі є несподівана розв’язка. Коли читач уже думає, що знає, чим усе закінчиться, письменник раптом змінює ситуацію - іноді смішно, а іноді дуже зворушливо.

Одне з найвідоміших оповідань - «Дари волхвів». Це проста, але надзвичайно тепла історія про подружжя Джима і Деллі, які готові пожертвувати найдорожчим заради подарунка одне одному.

Серед відомих творів письменника також:

«Останній листок»
«Вождь червоношкірих»
«Дари волхвів»
«Королі і капуста»
«Кімната на горищі»

О. Генрі вмів знаходити незвичайне у звичайному. Його оповідання нагадують нам, що за буденними подіями часто приховуються великі почуття, доброта, самопожертва і справжня людяність.

Читаючи О. Генрі, можна сміятися, дивуватися, а іноді - непомітно витерти сльозу. Саме тому його короткі оповідання залишаються цікавими читачам у всьому світі й сьогодні.

Іван Котляревський — батько нової української літератури

AdministratoR — Wed, 09 Sep 2026 07:25:54 GMT

Іван Петрович Котляревський (1769-1838) - видатний український письменник, драматург, громадський діяч, перший класик нової української літератури та один із найяскравіших представників українського Просвітництва.$CUT$

Іван Котляревський народився 9 вересня 1769 року в Полтаві в родині небагатого дворянина. Навчався в Полтавській духовній семінарії, але свій життєвий шлях пов’язав не з церковною службою, а з літературою, театром і громадською діяльністю.

Головним твором його життя стала «Енеїда». Перші три частини поеми були надруковані 1798 року в Санкт-Петербурзі без відома самого автора. Котляревський узяв сюжет античної поеми Вергілія, але створив цілком оригінальний український твір - веселий, дотепний і сповнений яскравих картин народного життя.

У його «Енеїді» античні герої перетворилися на українців зі своїми звичаями, одягом, стравами, піснями та характером. За жартами й гумором поеми приховані любов до рідного народу, його культури та мови.

Саме «Енеїду» вважають першим твором нової української літератури, написаним живою народною мовою. Котляревський показав, що українська мова може бути не лише мовою повсякденного спілкування, а й мовою художньої літератури.

Значний внесок письменник зробив і в розвиток українського театру. Його п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» стали справжніми перлинами української драматургії. Особливо популярною стала «Наталка Полтавка» - історія щирої дівчини, яка прагне зберегти своє кохання попри життєві обставини.

У п’єсі важливу роль відіграють українські народні пісні. Саме завдяки поєднанню простого сюжету, живої мови, гумору, музики та правдивих людських характерів твір і сьогодні залишається популярним на театральній сцені.

Котляревський був не тільки письменником. Він служив у війську, брав участь у війні з наполеонівською армією, працював у Полтаві, допомагав організовувати вистави та опікувався благодійними справами. Сучасники згадували його як людину добру, освічену й небайдужу до чужих проблем.

Творчість Івана Котляревського стала початком нового етапу в історії української культури. Після нього українською мовою почали активно писати інші видатні письменники, а українське слово поступово посіло гідне місце в європейському культурному просторі.

Іван Котляревський подарував українській літературі не просто нові твори - він відкрив широкі можливості для українського слова. Його «Енеїда» сміється, жартує, співає і водночас зберігає живу пам’ять про народ, його культуру та характер.

Читайте Котляревського - і відкривайте Україну, яка сміється, співає, любить і говорить своїм неповторним голосом!

Гортаючи сторінки календаря: Іван Білик — людина, яка збирала голос народу

AdministratoR — Wed, 02 Sep 2026 06:41:31 GMT

2 вересня 1845 року в Миргороді народився Іван Якович Рудченко, відомий в українській літературі під псевдонімом Іван Білик — фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, літературний критик, старший брат і творчий побратим Панаса Мирного.$CUT$

Його життєвий шлях був незвичайним: чиновницька служба поєднувалася з великою любов’ю до українського слова, народної творчості та літератури. Ще змолоду Іван Рудченко почав записувати фольклорні твори, прагнучи зберегти для майбутніх поколінь живі голоси українського народу. Перші його фольклорні матеріали з’явилися друком ще 1862 року в журналі «Основа».

Особливе місце у спадщині Івана Білика посідають збірки «Народные южнорусские сказки» у двох томах (1869–1870) та «Чумацкие народные песни» (1874). Він не просто збирав народні казки й пісні — досліджував їх, упорядковував і тим самим робив важливий внесок у розвиток української фольклористики та етнографії.

Іван Білик був також талановитим літературним критиком і перекладачем. Він перекладав твори з різних європейських мов, писав статті, рецензії, поезії, цікавився розвитком української літератури.

Але особлива сторінка його біографії — творча співпраця з молодшим братом Панасом Мирним. Саме Іван Білик став не лише старшим братом, а й важливим літературним наставником Панаса. Брати разом працювали над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який став одним із найвизначніших творів української літератури ХІХ століття.

Цікаво, що в літературі брати Рудченки обрали різні псевдоніми: Іван — Іван Білик, Панас — Панас Мирний. Проте їх об’єднувала спільна любов до України, її народу та його культури.

Іван Білик залишив по собі значну фольклористичну спадщину. Серед його рукописів збереглася величезна кількість записів народних творів — близько тисячі казок, що свідчить про масштаб його збирацької роботи.

Іван Білик належав до тих подвижників, які розуміли: народна пам’ять живе доти, доки її зберігають. Його праця допомогла зберегти для нас частину духовного світу українців ХІХ століття — їхні казки, пісні, звичаї та уявлення про життя.

Пам’ятаймо тих, хто не просто писав історію української культури, а збирав її слово — пісню за піснею, казку за казкою.

День шахтаря: професія мужніх та витривалих людей.

AdministratoR — Sun, 30 Aug 2026 05:09:05 GMT

Щороку в останню неділю серпня українці відзначають День шахтаря — свято, яким вшановують тих, хто важкою працею видобуває копалини з надр землі.

У 2026 році це професійне свято припадає на 30 серпня. Воно є символом мужності, витривалості та важкої праці, яка стоїть за цією небезпечною справою.$CUT$

Спочатку День шахтаря українці святкували у складі Радянського Союзу, його започаткували у вересні 1947 року, відзначаючи вагомий внесок гірників у масштабну індустріалізацію країни, за ініціативою Оніка Дмитра та Засядька Олександра - міністрів вугільного сектора. Про це зазначають в матеріалі DilovaMova.

У незалежній Україні свято почали відзначати відповідно до Указу Президента №304/93 в останню неділю серпня, адже шахтарська праця була та залишається ключовою для забезпечення енергетичної безпеки держави. Указ Леоніда Кравчука набув чинності від 16 серпня 1993 року.

Шахтарська професія — одна з найбільш небезпечних у світі. Гірники постійно піддаються ризику через складні умови праці: це і загрози обвалів, вибухів та небезпеку витоку токсичних газів. Однак, незважаючи на всі загрози, тисячі українців щодня спускаються в шахти, щоб забезпечити країну вугіллям, яке є основним джерелом енергії для низки підприємств та електростанцій.

День шахтаря — це не лише свято однієї професії, але й нагадування про тих людей, хто щоденно, часто в небезпечних умовах, забезпечує добробут і розвиток країни. Важливість шахтарської праці для енергетичної стабільності України неможливо переоцінити. Тож у цей день висловлюємо глибоку вдячність ветеранам шахтарської професії за важку, самовіддану працю та вагомий внесок у розвиток країни.
Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, родинного затишку і головне – мирного неба.

155 років від дня народження Теодора Драйзера - американського прозаїка, журналіста, одного з найпомітніших представників американського нат

AdministratoR — Thu, 27 Aug 2026 13:52:20 GMT

27 серпня 2026 року виповнюється 155 років від дня народження Теодора Германа Альберта Драйзера (1871–1945) - американського прозаїка, журналіста, одного з найпомітніших представників американського натуралізму.

Його книги не обіцяють читачеві простих відповідей. Драйзера цікавила людина в реальному житті - зі своїми мріями, слабкостями, бажаннями та помилками. Його герої прагнуть кращого життя, багатства, кохання й успіху, але шлях до мрії нерідко виявляється складнішим, ніж вони уявляли.$CUT$

Теодор Драйзер народився у великій родині німецьких емігрантів у місті Терре-Гот. Родина жила небагато, тому майбутній письменник змалку добре знав, що таке матеріальні труднощі та боротьба за місце в житті.

Навчався Драйзер в Індіанському університеті, але не закінчив його. Натомість обрав журналістику. Уже з 1892 року він працював репортером, писав для газет Чикаго, Сент-Луїса, Піттсбурга та Нью-Йорка. Саме журналістська робота дала йому можливість уважно спостерігати за людьми та суспільством.

Цей досвід згодом став надзвичайно важливим для його літератури. Драйзер не прагнув прикрашати дійсність. Йому було цікаво показати життя таким, яким воно є - складним, суперечливим і часом несправедливим.

У 1900 році вийшов перший роман письменника - «Сестра Керрі». Його героїня, молода Керрі Мібер, приїжджає до великого міста в пошуках кращого життя. Для неї місто - це новий світ, сповнений блиску, можливостей і спокус. Але дуже швидко стає зрозуміло: здійснення мрії потребує не лише бажання, а й уміння виживати у складному світі.

Поява роману викликала суперечки. Його звинувачували в аморальності, а видавець спочатку фактично стримував його поширення. Проте згодом «Сестру Керрі» почали сприймати як важливий твір американської літератури.

Цікаво, що Драйзер показав велике місто майже як окремого героя. Чикаго і Нью-Йорк у його творах - це не просто місце подій, а світ, який одночасно захоплює людину своїми можливостями й випробовує її.

Найвідомішим твором Драйзера стала «Американська трагедія», опублікована 1925 року. У центрі роману - Клайд Гріффітс, молодий чоловік із бідної родини, який прагне вирватися з убогого середовища та досягти успіху. Але бажання швидко піднятися соціальними сходами поступово перетворюється на небезпечну одержимість.

Для створення роману Драйзер досліджував реальну кримінальну справу 1906 року. Проте письменника цікавив не лише сам злочин. Він намагався зрозуміти, як звичайна людина крок за кроком може прийти до страшного рішення і яку роль у цьому відіграють суспільство, бідність, честолюбство, соціальна нерівність та особистий вибір. Саме тому роман залишається цікавим і сьогодні. Це не просто історія злочину, а серйозне дослідження людської психології та суспільства.

Творчість письменника охоплює значно більше, ніж два знамениті романи. Серед його відомих творів - «Фінансист», «Титан», «Стоїк», «Дженні Герхардт.

Його герої часто живуть у світі, де гроші та суспільний статус можуть визначати долю людини. Драйзер уважно придивлявся до того, як прагнення багатства, успіху або кращого життя змінює характер. При цьому письменник не поспішав ділити своїх персонажів на абсолютно «добрих» і «поганих». Йому було важливо показати людину в усій її суперечливості.

Драйзер був не лише популярним автором, а й письменником, чия творчість часто викликала гострі дискусії. Його книги критикували за відвертість і небажання замовчувати незручні сторони суспільного життя.

У 1933 році твори Драйзера потрапили до числа книг, які спалювали нацисти в Німеччині. Це стало ще одним трагічним прикладом того, наскільки небезпечною для тоталітарної системи може бути література, яка змушує людину думати й ставити запитання.

Минуло понад сто років від появи його найвідоміших романів, але питання, які порушував письменник, нікуди не зникли.

Чи справді гроші роблять людину щасливою?

Де проходить межа між мрією та одержимістю?

Чи можна досягти успіху, не втративши себе?

Наскільки наше життя залежить від суспільства - і наскільки від власного вибору?

Саме тому книги Драйзера й сьогодні змушують не просто стежити за сюжетом, а замислюватися над долею героїв і над самими собою.

155 років потому Теодор Драйзер залишається письменником, який не боявся дивитися на життя без прикрас. Його романи - це історії про мрії та розчарування, любов і самотність, гроші й владу, вибір і відповідальність. А головне - про людину, яка намагається знайти своє місце у великому й непростому світі.

Запрошуємо відкрити для себе творчість Теодора Драйзера та поглянути на американське суспільство минулого очима письменника, який умів помічати те, що інші воліли не бачити.

190 років від дня народження Олександра Кониського

AdministratoR — Wed, 19 Aug 2026 12:16:52 GMT

18 серпня виповнюється 190 років від дня народження Олександра Яковича Кониського (1836-1900) - українського письменника, публіциста, перекладача, видавця, лексикографа, педагога, громадського діяча, адвоката та автора слів духовного гімну України «Молитва за Україну».$CUT$

Є люди, чиє життя важко вмістити в одну професію чи одне визначення. Саме таким був Олександр Кониський. Він працював для української культури одразу в багатьох напрямках: писав художні твори й публіцистичні статті, укладав навчальні посібники, перекладав, займався видавничою справою, досліджував українську мову та історію, підтримував розвиток освіти й активно відстоював право українського слова на існування.

Народився Олександр Кониський 18 серпня 1836 року в селі Переходівка на Чернігівщині, дитинство провів у Ніжині. Літературну діяльність розпочав 1858 року, публікуючи свої твори в періодиці. Поступово література й громадська діяльність стали важливою частиною його життя.

Особливе місце у діяльності Кониського посідала освіта. Працюючи в Полтаві, він організовував недільні школи та створював для них навчальну літературу. Серед його педагогічних праць - «Українські прописи» (1862), «Арифметика, або щотниця» (1863), «Граматка або перша читанка задля початку вченья» (1882).

Для Кониського українська книга була не просто засобом передачі знань. Вона була способом підтримати національну культуру й дати людям можливість навчатися рідною мовою.

Кониський залишив помітний літературний доробок. Він писав поезію, прозу, драматичні твори, нариси, публіцистичні статті, звертався до історичної та культурної тематики. У своїх творах порушував питання національної свідомості, освіти, суспільного життя, захищав українське слово та культуру.

Писав він і під численними псевдонімами — їх дослідники нараховують близько 150. Серед них - О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та інші.

Важливою сторінкою його творчості стала й шевченкіана. Кониський багато років досліджував життя та творчість Тараса Шевченка. Результатом цієї роботи стала ґрунтовна біографічна праця «Тарас Шевченко-Грушівський», яка згодом стала одним із відомих досліджень життя Кобзаря.

Кониський цікавився не лише художньою літературою, а й українською мовою. Він працював над лексикографічними матеріалами, перекладав твори, укладав навчальні видання. Його діяльність була частиною великої праці української інтелігенції XIX століття - зберегти й розвивати українське слово в умовах численних заборон та обмежень.

За свою громадську й культурну діяльність Кониський зазнавав переслідувань. 1863 року його без суду заслали до Вологди, а згодом до Тотьми. Проте навіть складні життєві обставини не змусили його відмовитися від роботи для української культури.

Велику роль Кониський відіграв і у видавничій справі. Він був одним із засновників Літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові, а згодом доклав зусиль до його перетворення на Наукове товариство імені Шевченка.

Наприкінці XIX століття Кониський став одним з ініціаторів об’єднання українських громадських сил і заснував у Києві видавництво «Вік». За роки існування воно видало понад 100 українських книжок, зробивши вагомий внесок у розвиток українського книговидання.

Та, мабуть, найвідоміше ім’я Олександра Кониського сьогодні пов’язане з твором, який давно вийшов за межі літератури й став частиною духовної історії України.

У 1885 році Кониський написав текст «Молитви за Україну». Музику створив Микола Лисенко. Твір швидко поширився й став одним із найвідоміших українських духовно-патріотичних творів.

У його словах - проста й водночас надзвичайно сильна молитва за Україну, її народ, свободу та майбутнє. Саме тому твір пережив свого автора і продовжує звучати й сьогодні.

Олександр Кониський помер 12 грудня 1900 року в Києві, але залишив після себе значно більше, ніж окремі книжки чи статті. Його спадщина - це приклад щоденної, наполегливої праці заради української освіти, культури, книги й слова.

190 років потому його ім’я нагадує нам: українська культура творилася не лише великими літературними творами. Її творили також люди, які укладали підручники, видавали книжки, досліджували мову, перекладали, навчали, писали статті й просто щодня робили свою справу - для України.

А над усім цим і сьогодні звучать слова його найвідомішого твору -«Молитви за Україну».

255 років від дня народження Вальтера Скотта

AdministratoR — Sat, 15 Aug 2026 15:10:21 GMT

15 серпня - 255 років від дня народження Вальтера Скотта (1771-1832), англійського прозаїка, поета, засновника жанру історичного роману, автора захопливих романів про лицарів і королів, повстання і війни, кохання та людську відданість.$CUT$

Його називають батьком історичного роману, адже саме Скотт зумів поєднати реальні історичні події з вигаданими героями та захопливим сюжетом. Його книжки допомогли читачам побачити історію не лише як перелік дат і битв, а як живий світ, у якому люди кохали, дружили, ворогували, робили складний вибір і боролися за свої переконання.

Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в Единбурзі, Шотландія. З дитинства він захоплювався історією, старовинними легендами, народними піснями та переказами. Особливе місце в його серці посідала рідна Шотландія - країна з героїчним і водночас трагічним минулим.

Скотт збирав старовинні балади, цікавився шотландськими традиціями, вивчав історичні документи. Він чудово знав минуле своєї країни й умів розповідати про нього так, що читач відчував себе безпосереднім учасником подій.

Спочатку літературну славу йому принесли поетичні твори. Його поеми «Пісня останнього менестреля», «Марміон», «Діва озер» користувалися величезною популярністю. Проте згодом Скотт звернувся до прози - і саме тут розкрився його справжній талант.

Одним із найвідоміших творів Скотта став роман «Айвенго», опублікований 1819 року. Події роману переносять читача до Англії XII століття, у часи правління короля Річарда Левове Серце. Лицарські турніри, середньовічні замки, боротьба норманів і саксів, таємничі герої, небезпечні пригоди - усе це створює атмосферу справжнього лицарського роману. Головний герой, лицар Вільфред Айвенго, повертається до Англії після хрестового походу. На його шляху - боротьба, суперництво, любов і випробування. Важливу роль у романі відіграють також леді Ровена та мужня Ребекка, образ якої став одним із найяскравіших жіночих образів у творчості Скотта. Але «Айвенго» - це не просто роман про лицарів. За пригодницьким сюжетом письменник показує складний час, коли різні народи та суспільні групи намагалися знайти своє місце в історії.

Ще один знаменитий роман Скотта - «Роб Рой». У ньому письменник звертається до історії Шотландії XVIII століття. У центрі оповіді - легендарний шотландський герой Роб Рой Макгрегор, який став символом боротьби шотландців та однією з найвідоміших постатей шотландського фольклору. Роман поєднує пригоди, політичні конфлікти, небезпечні подорожі та яскраві характери. Але особливо цікаво те, що Скотт не перетворює історію на просту боротьбу «добрих» і «поганих». Його герої мають власні мотиви, переконання та слабкості.

Серед інших відомих творів Вальтера Скотта - «Квентін Дорвард», «Талісман», «Веверлі», «Пуритани», «Антикварій».

У романі «Квентін Дорвард» читач опиняється у Франції XV століття, за часів короля Людовіка XI. Тут знову зустрічаємо політичні інтриги, небезпечні пригоди, боротьбу за владу та складні людські стосунки.

«Талісман» переносить нас до часів хрестових походів. У центрі сюжету - протистояння, лицарська честь, мужність і прагнення до миру.

А роман «Веверлі» часто називають одним із творів, з яких почалася історія великого історичного роману Скотта. Письменник показує події якобітського повстання 1745 року та долю молодого англійця Едварда Веверлі, який опиняється у вирі історичних подій.

До Вальтера Скотта історичні події вже з'являлися в літературі. Але саме він знайшов спосіб поєднати історію та художню вигадку так, щоб вони працювали разом. У його романах поруч із реальними історичними особами діють вигадані персонажі. Через їхні долі читач може побачити масштабні події зсередини. Саме тому романи Скотта стали своєрідним мостом між історією та художньою літературою.

Його творчість справила величезний вплив на розвиток європейської літератури. Ідеї Скотта надихнули письменників різних країн, а історичний роман став одним із найпопулярніших жанрів XIX століття.

Цікаво, що твори Вальтера Скотта не залишилися лише на сторінках книжок. Його романи неодноразово ставали основою для кінофільмів, телевізійних постановок та інших сценічних адаптацій. Особливо кінематографічною виявилася сама атмосфера його творів: середньовічні замки, лицарські обладунки, масштабні битви, таємниці, романтичні історії та яскраві герої. Тож можна сказати, що Скотт був письменником, чиї історії ніби від самого початку просилися на екран.

Може здатися, що романи, написані понад двісті років тому, залишилися десь далеко в минулому. Але герої Скотта й сьогодні викликають інтерес, адже питання, які він порушував, нікуди не зникли.

Що важливіше — влада чи честь?

Чи можна залишатися вірним своїм переконанням у складні часи?

Чи здатна людина протистояти обставинам?

Що сильніше — політичні інтереси чи людські почуття?

Саме тому історичні романи Скотта — це не лише подорож у минуле. Це ще й можливість подивитися на сучасну людину через дзеркало історії. А його особливий талант полягає в тому, що він змушує читача не просто дізнаватися про минуле, а переживати його разом із героями.

Минуло 255 років від дня народження Вальтера Скотта, але його ім'я й сьогодні залишається невіддільним від історії світової літератури.

Він показав, що історія може бути захопливою, а художній роман - допомагати краще зрозуміти минуле. Тож, гортаючи сторінки його книжок, ми вирушаємо у подорож крізь століття - до середньовічних замків, лицарських турнірів, шотландських гір, королівських дворів і великих історичних подій.

І, можливо, саме з роману Вальтера Скотта для когось почнеться власна подорож у світ історичної літератури.

А який роман Вальтера Скотта ви хотіли б прочитати або перечитати - «Айвенго», «Роб Рой», «Квентін Дорвард» чи «Талісман»?

До 375 річчя від дня народження Франсуа Фенелона (1651-1715), французького прозаїка, педагога.

AdministratoR — Fri, 07 Aug 2026 05:02:02 GMT

Франсуа Фенелон (Франсуа де Саліньяк де Ламот-Фенелон) народився у замку Фенелон у Перігорі 6 серпня 1651 року. Отримав чудову духовну освіту у Каозі та Парижі. У 1695 році став архієпископом Камбре. Обіймав посаду вихователя герцога Бургундського з 1689 по 1697 рік. Франсуа Фенелон виступав проти жорстоких покарань у вихованні дітей, наголошував на важливості розвитку природних здібностей дитини, навчав через гру, цікавість та переконання, залишив важливий трактат «Про виховання дівчат».

Його головним твором є найвідоміший алегоричний роман «Пригоди Телемака» (1699). Книга критикувала деспотизм і абсолютизм короля Луї XIV. Твір здобув неймовірну популярність по всій Європі у XVIII столітті.
Помер Франсуа Фенелон в Камбре 1 січня 1715 року.

90 років від дня народження Валерія Федоровича Гужви

AdministratoR — Sat, 01 Aug 2026 08:49:42 GMT

31 липня виповнюється 90 років від дня народження Валерія Федоровича Гужви (1936) - українського письменника, прозаїка, поета, публіциста, перекладача та сценариста, чия багатогранна творчість стала вагомою частиною сучасної української літератури.$CUT$

Народився Валерій Гужва 31 липня 1936 року в місті Постишеве (нині - Покровськ Донецької області) у родині вчителів. Середню освіту здобув в Ужгороді, а згодом закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював на телебаченні, у видавництвах «Молодь» та «Український письменник», де багато років присвятив редакторській діяльності.

Літературний шлях Валерія Гужви розпочався з поезії. Його вірші вирізняються глибокою філософічністю, лаконічністю, тонким психологізмом і роздумами про людину, час, пам'ять, любов до рідної землі та відповідальність перед майбутнім. Поетичні збірки «Дуель», «Імена», «Місто», «Розмова», «Вічна спрага», «Темні меди», «Крок», «Озеро», «Вертоград» стали помітними явищами української поезії другої половини ХХ століття.

Не менш вагомим є його прозовий доробок. Повісті «Сліпий дощ», «Забути, згадати», «Плато над прірвою», роман «Рай», численні новели й публіцистичні твори порушують морально-етичні проблеми, досліджують внутрішній світ людини, її духовний вибір та пошук істини. Письменник майстерно поєднував психологічну глибину із гострим відчуттям сучасності.

Валерій Гужва працював і як сценарист документального кіно. Йому належать сценарії документальних стрічок, а також сценарій анімаційного фільму «Котигорошко», створеного за мотивами української народної казки. Крім того, він активно займався художнім перекладом, знайомлячи українських читачів із творами зарубіжних авторів.

За вагомий внесок у розвиток української літератури Валерій Гужва був удостоєний літературних премій імені Володимира Сосюри та Юрія Яновського. Його творчість і сьогодні привертає увагу читачів щирістю, гуманізмом, інтелектуальною наснаженістю та глибокою любов'ю до України.

«Поезія — це спосіб почути самого себе і світ, який постійно змінюється»

- Валерій Гужва