Бахмутська ЦБС

27 жовтня - День української писемності та мови

AdministratoR — Tue, 27 Oct 2026 10:29:13 GMT

1997 року було вперше відзначено День української писемності та мови. Свято встановлено Указом № 1241/97 Президента України Леоніда Кучми. В Указі зазначено: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця". Нестор Літописець – письменник-агіограф, основоположник давньоруської історіографії, перший історик Київської Русі, мислитель, вчений, ченець Києво-Печерського монастиря. Вважається, що Нестор Літописець став прабатьком української писемної мови.$CUT$

28 липня 2023 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про зміну дати святкування з 9 листопада на 27 жовтня. Зміни були внесені через перехід Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар.

«З новою силою це питання постало внаслідок російської агресії. Нині юліанський календар сприймається як пов'язаний з російською церковною культурою. Адже сучасним (новоюліанським) календарем користуються ті Церкви, які підтримують нашу Помісну Церкву, натомість опоненти і, в першу чергу, РПЦ — дотримуються старого календаря (юліанського). Тож прагнення збереження і утвердження своєї, української, духовної ідентичності, захист від агресії „русского міра“, вимагають від нас назрілого рішення — долучитися до більшості Помісних Православних Церков і запровадити у вжиток новоюліанський календар», — прокоментували так своє рішення в Православній церкві України.

У цей день в Україні проводяться заходи, спрямовані на підтримку української мови, її престижу. Зокрема, щороку відбувається радіодиктант національної єдності, організований «Українським радіо». Всі охочі можуть взяти участь у його написанні. Після першого радіодиктанту у 2000 році організатори отримали близько тисячі робіт. Торік усього на перевірку надіслали понад 11 тисяч диктантів із 38 країн. Листи надсилали слухачі різного віку з усіх областей України та з-за кордону. Кількість переможців – щороку різна: від двох до сотні. Жодного року не було такого, щоб ніхто не переміг.

Вітаємо всіх українців з Днем української писемності та мови!

Бажаємо вам шанувати і любити нашу мову, вживати її в повсякденному житті, розвивати та популяризувати її. Нехай українська мова завжди буде живою, вільною та квітучою!

З Днем української писемності та мови!

95 років від дня народження Яна Улофа Екгольма

AdministratoR — Tue, 20 Oct 2026 18:27:31 GMT

20 жовтня 2026 року виповнюється 95 років від дня народження Яна Улофа Екгольма (1931–2020) - шведського прозаїка, журналіста, автора численних детективів і книг для дітей.

Ян Улоф Екгольм народився 20 жовтня 1931 року в Грютнесі, у шведській провінції Даларна. Свою творчу діяльність він розпочав як журналіст, а згодом став відомим письменником, чиї книжки поєднували захопливі пригоди, загадки, тонкий гумор і несподівані повороти сюжету.$CUT$

Літературний дебют Екгольма відбувся 1958 року з дитячих книжок про пригоди кота Дітта та такси Датта. А вже 1968 року письменник звернувся до детективного жанру. Його першим детективним романом став «Остання подорож — убивство!». Згодом у багатьох його творах з'являвся журналіст-розслідувач Йоран Сандаль, який став одним із найвідоміших персонажів письменника.

Особливе місце у творчості автора посідають книжки для дітей. Одним із найвідоміших його творів стала казкова повість «Людвігові Хитрому — ура, ура, ура!», відома українським читачам також за попередніми виданнями під назвою «Людвігові Чотирнадцятому - ура!». Це кумедна й водночас повчальна історія про лисеня Людвіга та курочку Тутту Карлссон, яка розповідає про дружбу, довіру, кмітливість і подолання упереджень.

Цікаво, що історія про Людвіга стала надзвичайно популярною в Радянському Союзі. За мотивами книжки створили музичні постановки, радіовистави та екранізації. Так персонажі шведського письменника знайшли прихильників далеко за межами його батьківщини.

За роки творчості Ян Улоф Екгольм написав понад п'ятдесят книжок. Його детективи вирізняються не лише загадковими злочинами, а й уважним зображенням життя невеликих шведських містечок, людських характерів і взаємин. У 1974 році письменника обрали членом Шведської академії детективної літератури. За документальну книжку «Убивця з Меларену» він отримав нагороду цієї академії 1979 року.

Ян Улоф Екгольм пішов із життя 14 січня 2020 року, залишивши читачам багату літературну спадщину. Його твори нагадують, що хороша книжка може водночас захоплювати, розважати, змушувати замислитися й допомагати краще розуміти інших.

Читайте, відкривайте нові книжки та подорожуйте сторінками захопливих історій!

65 років від дня народження Марка Леві (1961) - французького письменника

AdministratoR — Sun, 18 Oct 2026 07:24:18 GMT

Є письменники, які вміють перетворювати звичайні життєві історії на дивовижні пригоди, де реальність переплітається з фантастикою, випадкова зустріч змінює долю, а людські почуття долають, здавалося б, нездоланні перешкоди. Саме таким автором є Марк Леві - один із найвідоміших сучасних французьких романістів.

Марк Леві народився 16 жовтня 1961 року у Франції. Його шлях до літературної слави був незвичайним і зовсім не нагадував традиційну кар’єру письменника.$CUT$

У 18 років він вступив до Французького Червоного Хреста, де працював протягом шести років на різних посадах. Паралельно навчався в університеті Париж-Дофін, вивчаючи управління та інформатику. Згодом займався підприємництвом, створив компанію, що спеціалізувалася на комп’ютерній графіці, працював у Франції та США, а пізніше очолив архітектурне бюро.

Здавалося, його професійне майбутнє вже визначене. Проте в житті Марка Леві настав момент, коли бажання розповідати історії виявилося сильнішим за всі попередні плани.

У 37 років він написав свою першу книжку - історію, адресовану майбутньому синові Луї. Так народився роман «Між небом та землею?», опублікований у 2000 році. Книжка відразу привернула увагу читачів і стала справжнім літературним відкриттям. Успіх дебюту переконав автора присвятити себе письменництву.

Роман Марка Леві розповідає про молодого архітектора Артура, який оселяється у квартирі й несподівано зустрічає Лорен - лікарку, що перебуває в глибокій комі після автомобільної аварії. Дивовижним чином лише Артур може бачити її та спілкуватися з нею. Між героями поступово виникає особливий зв’язок, а незвичайна ситуація перетворюється на зворушливу історію про кохання, надію та цінність кожної миті життя. Роман вирізняється легкістю оповіді, тонким гумором і несподіваними поворотами сюжету. Автор ніби запрошує читача зазирнути за межі звичного світу й замислитися: а що, як іноді неможливе все-таки може стати реальністю?

Цікаво, що ще до виходу книжки кінокомпанія DreamWorks придбала права на її екранізацію. У 2005 році на екрани вийшла романтична комедія «Між небом і землею» режисера Марка Вотерса. Головні ролі виконали Різ Візерспун і Марк Руффало. Фільм познайомив із цією історією ще ширшу аудиторію.

Після успіху дебюту Марк Леві продовжив активно писати. Його наступні романи засвідчили, що автор не збирається обмежуватися лише романтичними історіями. У його творчості знайшлося місце для пригод, містики, сімейних драм, історичних подій і детективної інтриги.

Серед відомих творів письменника:

«Де ти?» - роман про кохання, відстань, життєвий вибір і відповідальність перед близькими.
«Сім днів для вічності» - незвичайна історія, у якій протистояння добра і зла набуває несподіваного людського виміру.
«Діти свободи» - твір, присвячений молодим учасникам французького руху Опору під час Другої світової війни. Тут автор звертається до тем мужності, самопожертви та боротьби за свободу.
«Усі ті речі, про які ми не сказали одне одному» - історія про родинні стосунки, невисловлені почуття та слова, які іноді надто довго залишаються несказаними.
«Викрадач тіней» - роман із казковими мотивами про хлопця, який має незвичайний дар і вчиться розуміти інших людей.
«Перший день» і «Перша ніч» - пригодницькі романи, у яких наукові загадки, подорожі та пошуки відповідей поєднуються з історією людських стосунків.

Різноманітність сюжетів свідчить про творчу багатогранність письменника. Він уміє переходити від легкої романтичної оповіді до серйозних тем історичної пам’яті, свободи та морального вибору.

У чому секрет популярності Марка Леві?

Особливість його письма - у поєднанні доступної мови, динамічного сюжету та емоційної глибини. Його герої - звичайні люди, які закохуються, помиляються, сумніваються, шукають своє місце у світі та намагаються зрозуміти тих, хто поруч.

Письменник часто вводить у свої історії фантастичні або загадкові обставини, але в центрі кожної оповіді залишаються цілком реальні переживання: страх втратити близьку людину, прагнення бути почутим, потреба в любові та бажання почати все спочатку.

Марк Леві не боїться порушувати складні питання, але робить це через зрозумілі життєві ситуації, тонкий гумор і щирі діалоги. Саме тому його книжки знаходять відгук у читачів із різним життєвим досвідом.

За інформацією офіційного сайту автора, Марк Леві написав 26 романів, а його книжки перекладено 50 мовами світу. Загальний наклад перевищує 50 мільйонів примірників. Його твори виходять за межі літератури: деякі з них отримали кіно- й телевізійні адаптації, а окремі історії були переосмислені у форматі графічних романів.

Марк Леві довів, що для захопливої історії не обов’язково потрібні надзвичайні герої чи неймовірні подвиги. Іноді достатньо випадкової зустрічі, несподіваного відкриття або одного запитання, яке змінює все.

Відкриваймо світ Марка Леві - письменника, який нагадує нам про силу любові, важливість родинних зв’язків і цінність кожної миті. Адже найцікавіші історії нерідко починаються саме тоді, коли ми наважуємося повірити в те, що здається неможливим.

105 років від дня народження Дмитра Омеляновича Луценка

AdministratoR — Thu, 15 Oct 2026 15:20:16 GMT

15 жовтня 2026 року виповнюється 105 років від дня народження Дмитра Омеляновича Луценка (1921–1989) — українського поета-пісняра, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, автора понад 300 пісень, які стали частиною духовної скарбниці українського народу.$CUT$

Дмитро Луценко народився 15 жовтня 1921 року в селі Березова Рудка на Полтавщині. Його дитинство минало в атмосфері, де українська пісня була невіддільною частиною родинного життя. Батько майбутнього поета мав гарний голос, а в гостинній батьківській оселі часто збиралися родичі, сусіди й друзі. Під час таких зустрічей лунали народні пісні, які хлопець запам’ятовував і згодом проніс крізь усе життя.

Однак дитячі роки Дмитра припали на трагічний період української історії. Голодомор завдав тяжкого удару його родині, хлопець утратив батька. Згодом він вирушив на Донбас, де працював на шахтах і здобував освіту. Ці непрості випробування загартували його характер і допомогли глибше зрозуміти людський біль, ціну життя та силу надії.

У молоді роки Дмитро Луценко навчався в Київському гідромеліоративному інституті, а під час Другої світової війни став на захист Батьківщини. Він служив автоматником розвідувальної роти, працював у дивізійній газеті, був відзначений бойовими нагородами. У травні 1945 року, в останні дні війни, тяжка контузія призвела до інвалідності.

Після повернення до мирного життя Луценко присвятив себе журналістиці та літературі. Працював у газетах «Колгоспне село» й «Молодь України», був кореспондентом Всесоюзного радіо, завідував відділом поезії журналу «Вітчизна».

У 1962 році побачила світ його перша поетична збірка «Дарую людям пісню». Ця назва стала своєрідним творчим кредо митця: він справді прагнув дарувати людям слово, яке підтримує, надихає та об’єднує.

Особливе місце у творчості Дмитра Луценка посідає пісенна лірика. Його вірші легко запам’ятовуються, вирізняються щирістю, мелодійністю та близькістю до народної пісенної традиції. У них звучать любов до рідної землі, ніжність до матері, вірність, вдячність, пам’ять про воєнні роки й захоплення красою навколишнього світу.

Поет плідно співпрацював із багатьма відомими українськими композиторами, серед яких Ігор Шамо, Платон Майборода, Олександр Білаш, Костянтин Данькевич, Аркадій Філіпенко та інші. Завдяки цій творчій співпраці народилися пісні, які полюбили слухачі різних поколінь.

Серед найвідоміших творів на слова Дмитра Луценка: «Як тебе не любити, Києве мій» — пісня, що стала справжнім музичним символом столиці;

«Мамина вишня» — щемливий твір про материнську любов, родинне тепло й пам’ять про рідну домівку;

«Осіннє золото» — лірична пісня про красу осені, почуття та плин часу;

«Не шуми, калинонько» — пісня, у якій відчуваються українська народнопісенна традиція та ніжність ліричного слова;

«Фронтовики» — твір, присвячений людям, які пройшли дорогами війни.

Поет також залишив значну літературну спадщину. Серед його збірок — «Незакінчена соната», «Як тебе не любити», «Добрість», «Пахучий хліб», «За Березовою Рудкою», «Березовий дзвін», «Дорога спадщина». У різні роки виходили нові видання його творів, а окремі поезії перекладалися іншими мовами.

Особливою сторінкою творчої біографії Дмитра Луценка стала пісня «Як тебе не любити, Києве мій», написана у співпраці з композитором Ігорем Шамо. Уперше вона прозвучала в 1962 році й відтоді стала однією з найупізнаваніших пісень про Київ.

У ній місто постає не просто як столиця, а як місце, з яким пов’язані спогади, почуття та особисті історії людей. Пісня здобула таку популярність, що стала офіційним гімном територіальної громади Києва у 2014 році.

У 1976 році Дмитро Луценко разом з Ігорем Шамо був удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за цикл пісень, до якого увійшла й «Києве мій». А ще раніше, у 1974 році, поетові було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

Дмитро Омелянович Луценко відійшов у вічність 16 січня 1989 року в Києві. Проте його творчість не залишилася лише на сторінках книжок. Пісні на його слова й сьогодні звучать зі сцен, у концертних залах, на радіо та в родинному колі.

Ім’я поета шанують і на його малій батьківщині. З 1990 року в Березовій Рудці проводять пісенне свято «Осіннє золото», присвячене його творчості. У 2015 році Дмитрові Луценку було присвоєно звання почесного громадянина міста Києва.

Творчість митця нагадує нам, що справжнє мистецтво народжується з любові — до людей, рідної землі, материнського слова та пісні, яку пам’ятаєш із дитинства. Його поезія стала голосом почуттів, близьких кожному українцеві, а мелодії, що ожили завдяки композиторам, продовжують єднати покоління.

Надія Симчич - майстриня казкових історій і театрального слова

AdministratoR — Sun, 11 Oct 2026 05:24:59 GMT

11 жовтня - 60 років від дня народження Надії Вікторівни Симчич (1966), української письменниці, казкарки, драматургині та прозаїкині.

Надія Симчич народилася 11 жовтня 1966 року в селі Попівка на Вінниччині. Закінчила філологічний факультет Черкаського педагогічного інституту, працювала вчителькою, а згодом - вихователькою в київських школах. Її творчий доробок охоплює казки, прозові твори та п’єси для дітей і дорослих.$CUT$

Перше оповідання письменниці - «Блюз на тему спеки» - було надруковане восени 1990 року. Відтоді її твори публікувалися в українських газетах, журналах та літературних антологіях.

Серед відомих творів авторки - «Казки про Невидиму Силу», «Казка тропічного лісу, або Мальва», «Марко з Котигорошівки». У них оживають фантастичні образи, народні мотиви та роздуми про добро, людяність і силу духу.

Важливе місце у творчості Надії Симчич посідає драматургія. Її п’єса «Хата, або Кінець епохи вишневих садів» здобула першу премію конкурсу «Коронація слова» 2012 року. А п’єса «Ми, Майдан», створена на основі свідчень учасників Революції гідності, перемогла в конкурсі європейської театральної мережі «Євродрама» у 2016 році.

Особливість творчості Надії Симчич - уміння говорити про важливі життєві питання мовою образів, символів і казки. Її твори нагадують, що за фантастичними пригодами часто приховані справжні людські почуття, мрії та прагнення.

Творчість Надії Симчич - це світ, у якому казка допомагає краще зрозуміти реальність, а театральне слово змушує замислитися над історією та долею людини.

10 жовтня 2026 р. – Всесвітній день психічного здоров’я

AdministratoR — Sat, 10 Oct 2026 11:41:27 GMT

10 жовтня за рішенням Всесвітньої федерації психічного здоров’я за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я з 1992 року відзначається Всесвітній день психічного здоров’я.

Всесвітній день психічного здоров’я слугує потужним нагадуванням про те, що немає здоров’я без психічного здоров’я. Цьогорічна кампанія зосереджена на нагальній потребі підтримки психічного здоров’я та психосоціальних потреб людей, які постраждали від гуманітарних надзвичайних ситуацій.$CUT$

Підтримка психічного благополуччя людей під час таких криз не просто важлива – вона рятує життя, дає людям сили впоратися з труднощами, простір для зцілення, відновлення та перебудови не лише як окремих осіб, а й громад. Ось чому важливо, щоб усі, включаючи державних службовців, постачальників медичних та соціальних послуг, шкільний персонал та громадські групи, об’єдналися. Працюючи пліч-о-пліч, ми можемо забезпечити найбільш вразливим доступ до необхідної їм підтримки, одночасно захищаючи благополуччя кожного.

У цей Всесвітній день психічного здоров’я активізуємо наші зусилля для створення світу, де психічне здоров’я цінується, захищається та доступне для всіх, особливо перед обличчям негараздів.

Охорона психічного здоров’я входить в число тих галузей громадської охорони здоров’я, які отримують найменше уваги. І це при тому, що майже 1 мільярд людей у світі страждають психічними розладами, щорічно 3 мільйони людей вмирають в результаті зловживання алкоголем, і кожні 40 секунд одна людина закінчує життя самогубством.

Лише відносно невелике число людей у світі мають можливість користуватися якісними послугами психіатричної допомоги. Більше 75% людей з психічними, неврологічними та наркологічними розладами в країнах з низьким і середнім рівнем доходу взагалі не отримують необхідного їм лікування.

Багато людей у всьому світі розповідають нам, що таке мати психічну хворобу або мати психічно хворого члена сім’ї. Дискримінація, шкідливі стереотипи та стигматизація в суспільстві, сім’ї, школах і на робочому місці перешкоджають здоровим стосункам, соціальній взаємодії та інклюзивному середовищу, необхідному для благополуччя всіх членів суспільства.

Психічне здоров’я має велику цінність, оскільки воно співвідноситься з самою суттю того, що робить нас людьми: тим, як ми взаємодіємо, спілкуємося, вчимося, працюємо і переживаємо страждання і щастя. Гарне психічне здоров’я допомагає людям виявляти нормальну поведінку, яка дозволяє забезпечити безпеку і здоров’я їх самих і навколишніх.

Для того щоб звести до мінімуму наслідки для психічного здоров’я, важливо дотримуватися загальних рекомендацій щодо запобігання нервового перенавантаження:

Спорт і раціональне харчування. Збалансований раціон і помірне фізичне навантаження – запорука міцних судин, нервової системи і сильного імунітету.
Глибокий сон не менше 7-8 годин. Сон сприяє швидкому відновленню організму, а відповідно, більшої стійкості до стресових ситуацій.
Хобі, заняття за інтересом. Неодноразово доведено, що заняття улюбленою справою змушує організм виділяти «гормон радості».
Спілкування з цікавими і позитивними людьми. Позитивно налаштована людина заряджає оточуючих енергією, живлячи і себе, і інших.
Уміння і можливість виговоритися. Шкідливо приховувати негативні емоції і замикатися в собі. Накопичені з року в рік образи, недомовленість, нерозуміння і стрес можуть вилитися в серйозні психічні розлади, наслідки яких можуть стати незворотними і фатальними.

У разі потреби телефонуйте на гарячі лінії підтримки (наприклад, 112 або спеціалізовані служби).

Будьте здорові!

140 років від дня народження Іванни Омелянівни Блажкевич

AdministratoR — Sat, 10 Oct 2026 11:27:32 GMT

9 жовтня 1886 року в селі Денисів на Тернопільщині народилася Іванна Омелянівна Блажкевич - українська дитяча письменниця, педагогиня, журналістка, громадська діячка, просвітниця.

Її життя було тісно пов’язане з учительською працею та служінням людям. Іванна Блажкевич закінчила Львівську учительську семінарію та багато років учителювала. Вона добре розуміла, наскільки важливо прищеплювати дітям любов до рідного слова, культури та України.$CUT$

Особливе місце у творчості письменниці посідала література для дітей. Вона писала вірші, оповідання та п’єси, у яких порушувала близькі юним читачам теми добра, родини, праці, любові до рідного краю.

Серед її відомих творів - «Святий Миколай у 1920 році», «Тарас у дяка», «Діло в честь Тараса», «Вертеп», «В мамин день», «Івась-характерник». Побачили світ і збірки «Мила книжечка», «Оповідання», «Подоляночка», «Прилетів лелека», «Чи є в світі що світліше?».

Та Іванна Блажкевич була не лише письменницею. Вона активно займалася громадською та просвітницькою діяльністю: створювала дитячі садочки, організовувала читальні, швацькі курси для дівчат, підтримувала розвиток кооперації та культурного життя села. За даними Українського інституту національної пам’яті, письменниця сприяла створенню близько 140 дитячих садочків і організувала близько 700 творчих вечорів.

Її життєвий шлях був непростим. За свою українську громадянську позицію Іванна Блажкевич зазнавала переслідувань. Проте навіть важкі випробування не змусили її відмовитися від педагогічної, культурної та літературної праці.

Письменниця підтримувала творчі зв’язки з відомими українськими митцями, залишила спогади про Івана Франка, Ольгу Кобилянську, Василя Стефаника та інших діячів української культури.

Іванна Блажкевич прожила понад дев’яносто років і до останніх років продовжувала працювати на літературній ниві. Її твори й сьогодні нагадують про важливість любові до дітей, рідного слова, культури та своєї землі.

У 1993 році в Тернополі було засновано літературно-мистецьку премію імені Іванни Блажкевич, яку присуджують за твори для дітей. Так продовжується пам’ять про письменницю, яка значну частину свого життя присвятила дітям і культурному розвитку України.

Іванна Блажкевич залишила по собі не лише книги, а й добрий приклад того, як учитель, письменник і громадський діяч може змінювати світ навколо себе - словом, знаннями та щоденною працею.

Іван Кочерга - співець історії та свободи

AdministratoR — Tue, 06 Oct 2026 08:17:31 GMT

Гортаючи сторінки календаря ми згадуємо людей, чиї імена назавжди вписані в історію української культури. Серед них - талановитий драматург, театральний критик і письменник Іван Антонович Кочерга, 145 років від дня народження якого виповнюється 6 жовтня 2026 року.$CUT$

Іван Кочерга народився 6 жовтня 1881 року в Носівці на Чернігівщині в родині залізничного службовця. Дитинство майбутнього письменника минуло в різних містах, а з 1891 року родина оселилася в Чернігові. Там Іван закінчив гімназію, після чого вступив на юридичний факультет Київського університету, який закінчив у 1903 році.

Після університету Кочерга працював чиновником у Чернігові, однак справжнім його покликанням поступово став театр. Уже з 1904 року він виступав як театральний критик, писав рецензії та цікавився драматургією.

Його перша п'єса - «Пісня в келиху» - була написана 1910 року. Згодом письменник створив цілу низку драматичних творів, у яких поєднувалися історичні події, романтика, фантастика, філософські роздуми та яскраві людські характери.

Особливе місце у творчості Івана Кочерги посідає «Свіччине весілля» - драматична поема, написана 1930 року. В її основу покладено історичні події Києва XV–XVI століть. П'єса розповідає про боротьбу киян за право вільно користуватися світлом і водночас утверджує прагнення людини до свободи.

Серед відомих творів драматурга також:

«Алмазне жорно»
«Марко в пеклі»
«Фея гіркого мигдалю»
«Майстри часу»
«Ярослав Мудрий»
«Пророк» — драматична поема, присвячена Тарасові Шевченку.

Творчість Кочерги вирізняється жанровим розмаїттям. Він писав історичні драми, драматичні поеми, комедії, п'єси-феєрії. У його творах звучать важливі для людини теми - свобода, гідність, любов, відповідальність, боротьба добра і зла, роль людини в історії.

Одним із найвизначніших творів Івана Кочерги стала історична драма «Ярослав Мудрий», створена 1944 року. У центрі твору - князь Ярослав та його діяльність, спрямована на зміцнення держави, розвиток культури й утвердження Києва як важливого центру Русі.

Для Кочерги історія була не просто розповіддю про минуле. Через історичні події він порушував питання, які залишаються актуальними в усі часи: що означає бути відповідальним за свою державу, якою ціною здобувається мир і чому народові важливо берегти свою культуру та пам'ять.

У 1934 році Іван Кочерга переїхав до Києва. Під час Другої світової війни перебував в евакуації в Уфі, де працював в Інституті літератури та редагував газету «Література і мистецтво». У 1944 році повернувся до Києва й продовжив літературну працю.

У 1950 році Іван Кочерга отримав звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Помер письменник 29 грудня 1952 року в Києві.

Іван Кочерга залишив українській літературі особливий світ - світ історії, романтики, символів і глибоких роздумів про людину. Його п'єси не лише розповідають про минуле, а й змушують замислитися над вічними цінностями.

145 років потому творчість Івана Кочерги залишається живою. Адже поки на сцені звучать його слова, оживають його герої та порушені ним питання, живе й пам'ять про талановитого українського драматурга.

120 років від дня народження Івана Павловича Багряного (1906–1963) - українського поета, прозаїка, публіциста, громадського і політичного ді

AdministratoR — Sat, 03 Oct 2026 13:31:25 GMT

2 жовтня 2026 року виповнюється 120 років від дня народження Івана Багряного - одного з найвідоміших українських письменників ХХ століття, чиє життя і творчість нерозривно пов’язані з боротьбою за свободу людини та України. Його доля була сповнена випробувань, переслідувань і вимушеної еміграції, але навіть далеко від Батьківщини Іван Багряний продовжував писати про Україну, свободу, людську гідність і незламність духу. Його твори й сьогодні змушують замислитися над ціною свободи та силою людини, яка не бажає миритися з неволею.$CUT$

Іван Павлович Багряний - літературний псевдонім письменника, справжнє прізвище якого - Лозов’яга. Народився він 2 жовтня 1906 року в Охтирці на Сумщині. З юних років захоплювався мистецтвом і літературою, писав вірші, навчався у Краснопільській художньо-керамічній школі, а згодом - у Київському художньому інституті.

Літературний шлях Івана Багряного розпочався ще в 1920-х роках. Він писав поезію, прозу, драматичні твори, публіцистику. Серед його ранніх творів - поетична збірка «До меж заказаних», поеми «Ave Maria», «Монголія», «Вандея», роман у віршах «Скелька». Письменник був пов’язаний із літературним об’єднанням МАРС (Майстерня революційного слова).

Творчість Багряного не вкладалася в рамки радянської ідеології. У 1932 році його заарештували, а згодом засудили до заслання на Далекий Схід. Після спроби втечі він зазнав нових переслідувань і ув’язнення. Ці драматичні події пізніше знайшли відображення у його творчості.

Найбільшу популярність письменникові принесли романи «Тигролови» та «Сад Гетсиманський». У них Іван Багряний показав людину, яка навіть у надзвичайно важких обставинах прагне зберегти гідність, свободу та здатність протистояти насильству.

Після Другої світової війни письменник опинився за межами України. Він жив у Німеччині, активно працював у середовищі української еміграції, займався літературною та громадсько-політичною діяльністю. Багряний став одним із помітних представників українського зарубіжжя.

25 серпня 1963 року Іван Багряний помер у Новому Ульмі, у Західній Німеччині. Його літературна спадщина повернулася до українського читача значно пізніше. У 1992 році письменникові посмертно присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Творчість Івана Багряного - це розповідь не лише про складну історичну епоху, а передусім про людину, її свободу, гідність, силу духу та право залишатися собою.

Через десятиліття його твори не втратили своєї актуальності. Вони допомагають краще зрозуміти історію України, випробування, які випали на долю українців у ХХ столітті, та ціну свободи.

Іван Багряний залишив по собі слово, яке продовжує звучати - слово людини, яка прагнула свободи і не хотіла миритися з неволею.

До ювілейної дати радимо перечитати твори Івана Багряного: «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою», а також його поезію та публіцистику.

Іван Карпенко-Карий — майстер української драматургії

AdministratoR — Wed, 30 Sep 2026 10:49:29 GMT

Є письменники, твори яких не залишаються лише на сторінках книжок. Вони оживають на сцені, змушують сміятися й замислюватися, впізнавати в героях риси людей свого часу. Саме таким був Іван Карпенко-Карий — видатний український письменник, драматург, актор, режисер і театральний діяч.$CUT$

29 вересня 1845 року народився Іван Карпович Тобілевич — майбутній Карпенко-Карий. Він походив із родини, в якій любов до театру стала справою життя: його брати Микола Садовський і Панас Саксаганський, а також сестра Марія Садовська-Барілотті стали відомими діячами української сцени.

Літературну діяльність Іван Карпенко-Карий розпочав у 1870-х роках як критик, фейлетоніст і публіцист. Згодом він повністю присвятив себе драматургії та театру. Його творчість стала важливою частиною розвитку українського професійного театру.

Карпенко-Карий був одним із творців того явища, яке сьогодні називаємо театром корифеїв. На сцені його п’єс оживали звичайні люди зі своїми мріями, проблемами, слабкостями й прагненням до кращого життя.

Письменник умів поєднати гумор і серйозні життєві проблеми. Його герої можуть викликати сміх, але за комічними ситуаціями часто приховуються важливі питання — жадібність, прагнення до багатства, соціальна нерівність, людська гідність, моральний вибір.

Особливо відомими стали його п’єси «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Безталанна», «Сава Чалий» та інші твори. Драматургія Карпенка-Карого вирізняється тематичним і жанровим розмаїттям та глибоким зображенням життя українського суспільства.

Одним із найулюбленіших творів письменника є комедія «Мартин Боруля». Її головний герой мріє отримати дворянський статус і так захоплюється цією ідеєю, що поступово починає втрачати зв'язок із реальним життям.

Сьогодні ця комедія залишається цікавою не лише через гумор. Вона змушує замислитися: чи справді звання, титули та зовнішній статус можуть зробити людину щасливою?

У комедії «Сто тисяч» письменник показав людину, яку настільки захопила жага до грошей, що вона перестає помічати найважливіше.

А в п’єсі «Хазяїн» Карпенко-Карий звернувся до теми необмеженої жадоби до багатства та влади. Через своїх персонажів драматург показував людські характери й суспільні проблеми, які залишаються зрозумілими читачам і сьогодні.

Іван Карпенко-Карий помер 15 вересня 1907 року в Берліні. Похований на хуторі Надія поблизу сучасного села Миколаївка на Кіровоградщині.

За своє життя він створив значний драматургічний доробок, який став важливою частиною української літератури та театральної культури. Його п’єси й сьогодні ставлять на сценах українських театрів, а герої продовжують розмовляти з глядачем мовою гумору, правди й життєвих ситуацій. Іван Карпенко-Карий залишив нам не просто комедії та драми. Він залишив своєрідне дзеркало, у якому можна побачити людей, їхні мрії, слабкості, помилки й прагнення до кращого життя. А тому його творчість і через багато років залишається живою та близькою читачеві.

Читайте українську класику — у ній минуле розповідає нам про людей, а іноді й дуже точно говорить про нас самих.