Бахмутська ЦБС

Книга прочитана екраном: «Від сторінок роману до великого екрана»

AdministratoR — Sat, 13 Jun 2026 16:23:36 GMT

Легенди живуть доти, доки їх розповідають. Книги зберігають пам'ять про героїв, а кіно дарує їм нове життя на екрані.

Карпатські гори зберігають безліч легенд, але одна з них уже понад два століття не втрачає своєї сили. Ім'я Олекси Довбуша стало символом боротьби за справедливість, а його історія надихнула письменників, художників і кінематографістів.$CUT$

У 2023 році на екрани вийшов історичний фільм «Довбуш», який запропонував сучасний погляд на життя народного героя. Запрошуємо дізнатися більше про шлях образу Довбуша від легенд і книжкових сторінок до великого екрана.

Режисер: Олесь Санін.

У ролях: Сергій Стрельников, Олексій Гнатковський, Дар’я Плахтій, Матеуш Косьцюкевіч, Агата Бузек, Петро Жирун, Павло Жирун, Дмитро Вівчарюк, Роман Ясиновський, Ростислав Держипільський, Олександр Мавріц.

Дивитися фільм: https://www.youtube.com/watch?v=35gH2qKViQs

Чи може кіно передати дух легенди? Фільм «Довбуш» став однією з наймасштабніших історичних стрічок сучасного українського кінематографа.

Коли легенда оживає на екрані, вона знаходить нових шанувальників. Саме так сталося з історією Олекси Довбуша — найвідомішого ватажка карпатських опришків.

75 років від дня народження Василя Миколайовича Шкляра (1951), українського прозаїка

AdministratoR — Wed, 10 Jun 2026 19:08:17 GMT

10 червня виповнюється 75 років від дня народження Василя Миколайовича Шкляра - одного з найвідоміших сучасних українських письменників, майстра історичної прози, журналіста та громадського діяча. Його творчість стала вагомим явищем в українській літературі кінця ХХ - початку ХХІ століття, а книги здобули широку популярність серед читачів не лише в Україні, а й далеко за її межами.$CUT$

Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка на Черкащині - мальовничому краї, тісно пов’язаному з історією Холодного Яру. Саме ця земля з її легендами, героїчним минулим і духом боротьби згодом стала невичерпним джерелом натхнення для письменника. Після переїзду родини до Звенигородки він закінчив школу зі срібною медаллю, а згодом вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Також навчався в Єреванському державному університеті, де вивчав вірменську мову та літературу.

Свій творчий шлях Василь Шкляр розпочав у журналістиці. Працював у редакціях газет і журналів, а згодом повністю присвятив себе літературній діяльності. Його твори вирізняються динамічним сюжетом, яскравими характерами, глибоким психологізмом і особливою увагою до історичної правди.

Справжнє визнання письменникові принесли романи «Ключ», «Елементал», «Залишенець. Чорний Ворон», «Маруся», «Троща», «Характерник» та інші. Особливе місце у творчості автора займає роман «Чорний Ворон», присвячений боротьбі холодноярських повстанців за незалежність України у 1920-х роках. Саме цей твір став однією з найпомітніших книжок сучасної української літератури та повернув маловідомі сторінки національної історії

Літературознавці нерідко називають Василя Шкляра «батьком українського бестселера». Його книги не просто читають - вони викликають жваві дискусії, спонукають до осмислення історичного минулого та формують національну пам’ять. Автор майстерно поєднує художній вимисел із реальними історичними фактами, створюючи твори, які захоплюють і водночас змушують замислитися над долею України та її народу.

Високу оцінку творчість письменника здобула і на державному рівні. У 2011 році Василь Шкляр став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. Його твори перекладені багатьма мовами світу, а сам автор залишається однією з найавторитетніших постатей сучасного українського літературного процесу.

Сьогодні Василь Шкляр продовжує активно працювати, даруючи читачам нові книги та нові приводи для роздумів. Його творчість переконливо доводить: історія - це не лише минуле, а й важливий дороговказ у майбутнє.

100 років від дня народження Анатолія Дмитровича Базилевича -українського художника-ілюстратора

AdministratoR — Sun, 07 Jun 2026 18:21:32 GMT

7 червня виповнюється 100 років від дня народження Анатолія Дмитровича Базилевича - видатного українського художника-графіка, майстра книжкової ілюстрації, народного художника України, чиє ім’я стало невід’ємною частиною історії українського образотворчого мистецтва. Саме завдяки його творчості багато поколінь читачів побачили літературних героїв такими, якими їх важко уявити без знаменитих малюнків майстра.$CUT$

Народився Анатолій Базилевич 7 червня 1926 року в місті Жмеринка на Вінниччині в родині інженера. Дитячі роки майбутнього художника припали на непростий період української історії. Згодом родина переїхала до Маріуполя, де хлопчик відвідував художню студію та рано виявив неабиякий талант до малювання. Уже в дитинстві мистецтво стало для нього справжнім покликанням.

Після Другої світової війни Анатолій Базилевич вступив до Харківського художнього інституту, який закінчив у 1953 році. Саме там сформувався його власний творчий стиль — яскравий, динамічний, сповнений гумору та тонкого розуміння українського характеру. Упродовж багатьох років художник працював у галузі книжкової графіки, створюючи ілюстрації до творів української та світової літератури.

Найбільшу славу митцеві принесли ілюстрації до безсмертної поеми Івана Котляревського «Енеїда». Роботі над ними художник присвятив майже дев’ять років. Створені ним образи стали справжньою мистецькою подією та фактично канонічним візуальним втіленням твору. Веселі, дотепні, життєрадісні козаки-троянці, колоритні персонажі та яскраві сцени настільки органічно поєдналися з текстом, що для багатьох читачів «Енеїда» й сьогодні асоціюється саме з малюнками Базилевича.

Ілюстрації художника вражають не лише майстерністю виконання, а й глибоким знанням української культури, народних традицій та історії. Його роботи сповнені живої енергії, гумору, любові до українського слова та народного характеру. Завдяки цьому творчість Базилевича стала важливою складовою української культурної спадщини.

Окрім «Енеїди», художник оформлював твори Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Остапа Вишні, Миколи Гоголя та багатьох інших письменників. Його ілюстрації завжди вирізнялися уважністю до деталей, психологізмом образів і неповторною авторською манерою.

За вагомий внесок у розвиток українського мистецтва Анатолій Базилевич був удостоєний численних державних і мистецьких відзнак. У 1993 році йому було присвоєно звання Народного художника України. Його творчість і сьогодні залишається предметом досліджень мистецтвознавців, а виставки робіт митця продовжують викликати великий інтерес у поціновувачів української культури.

30 червня 2005 року Анатолія Базилевича не стало, але його мистецька спадщина продовжує жити. Малюнки художника давно стали класикою української книжкової графіки, а створені ним образи й досі захоплюють своєю виразністю, дотепністю та національним колоритом.

У день 100-річного ювілею згадуємо Анатолія Дмитровича Базилевича як митця, який зумів оживити сторінки української літератури за допомогою пензля та олівця. Його творчість нагадує нам про багатство української культури, силу мистецтва та важливість збереження національної спадщини для майбутніх поколінь.

55 років від дня народження Олега Майбороди - українського поета, прозаїка, дитячого письменника

AdministratoR — Tue, 02 Jun 2026 08:50:00 GMT

2 червня виповнюється 55 років від дня народження Олега Майбороди - сучасного українського поета, прозаїка, автора численних творів для дітей, людини, яка вже багато років дарує юним читачам світ добра, фантазії та щирих емоцій.

Олег Майборода народився 2 червня 1971 року в Дніпродзержинську (нині Кам’янське) на Дніпропетровщині. За фахом він медик: закінчив Дніпродзержинське медичне училище за спеціальністю «Сестринська справа», а з 1992 року працює масажистом. Проте справжнім покликанням його життя стала літературна творчість.$CUT$

Писати для дітей Олег Майборода почав завдяки власній доньці. Саме бажання подарувати дитині цікаві, добрі та захопливі історії стало поштовхом до створення перших творів. Перша книга письменника — збірка віршів «Сонечко» - побачила світ у 2004 році у харківському видавництві. Відтоді творчий доробок автора постійно зростав і нині налічує десятки книжок для дітей різного віку.

Твори Олега Майбороди вирізняються легкістю сприйняття, доброзичливим гумором, музикальністю та невичерпною фантазією. У його книжках оживають тварини, казкові істоти, звичайні речі та явища природи. Автор уміє говорити з дітьми простою мовою про важливі життєві цінності - дружбу, доброту, взаємодопомогу, любов до рідного краю та повагу до навколишнього світу.

Читачам добре відомі його книжки «Їжачок-рятівничок», «Чудасія», «Не зовсім казки», «Знаю я один секрет», «А ти знаєш, що я знаю?», «Дитяче хоку», «Весела зарядка» та багато інших. У своїй творчості письменник поєднує поезію, казку, гру та пізнавальні елементи, завдяки чому його твори не лише розважають, а й навчають.

Вагоме місце у житті письменника займають зустрічі з читачами. Він охоче бере участь у літературних заходах, бібліотечних проєктах та творчих зустрічах. Особливу атмосферу таких подій створює його захоплення музикою: під час спілкування з дітьми автор нерідко грає на флейті, сопілці чи інших музичних інструментах, перетворюючи звичайну зустріч на справжнє свято книги та творчості.

Літературний талант Олега Майбороди неодноразово відзначався престижними нагородами. Він є лауреатом низки українських літературних премій, зокрема імені Леся Мартовича та Василя Юхимовича, переможцем літературних конкурсів і фестивалів. У 2023 році письменник був удостоєний міжнародної відзнаки «Орден Усмішки» - нагороди, яку присуджують людям, що дарують дітям радість, добро та натхнення. Особливо символічно, що на цю нагороду його висунули саме юні читачі.

Сьогодні Олег Майборода залишається одним із тих українських авторів, які формують сучасний простір дитячої літератури. Його книги навчають бачити красу у звичайних речах, зберігати щирість серця та вірити у диво. А ще вони нагадують дорослим про те, наскільки важливо зберігати в собі дитячу здатність дивуватися світові. Нехай його книги й надалі дарують дітям усмішки, добрі емоції та любов до читання.

55 років від дня народження Джона Бойна - письменника, який змушує пам’ятати

AdministratoR — Sat, 30 May 2026 10:18:23 GMT

30 травня виповнилося 55 років від дня народження Джона Бойна - відомого ірландського прозаїка, одного з найяскравіших сучасних авторів, чиї твори знаходять відгук у серцях читачів різного віку по всьому світу.

Джон Бойн народився 30 травня 1971 року в Дубліні, столиці Ірландії. Майбутній письменник вивчав англійську літературу в Триніті - коледжі Дубліна, а згодом здобув освіту з творчого письма в Університеті Східної Англії. Саме там сформувався його авторський стиль - уважний до людських почуттів, історичної пам’яті та морального вибору людини.$CUT$

Світове визнання Джону Бойну принесла книга «Хлопчик у смугастій піжамі», опублікована у 2006 році. Цей роман став міжнародним бестселером, був перекладений десятками мов світу та екранізований у 2008 році. Історія дружби двох хлопчиків, розділених колючим дротом концтабору, стала одним із найвідоміших художніх творів про Голокост для молодих читачів. Книга не лише розповідає про трагічні сторінки історії, а й нагадує про цінність людяності, співчуття та відповідальності за власні вчинки.

Проте творчість Джона Бойна значно ширша за один відомий роман. Автор створив численні книги для дорослих і підлітків, серед яких: «З Барнабі Бракетом трапилося жахливе», «Незримі шаленства серця», «Драбина в небо», «Будинок особливого призначення», «Бунт на Баунті» та багато інших. У своїх творах письменник звертається до складних тем: історичної пам’яті, війни, сімейних стосунків, пошуку власної ідентичності, самотності та сили прощення.

Особливістю творчості Бойна є його вміння говорити про складне простою та зрозумілою мовою. Він не дає готових відповідей, а спонукає читача замислитися над питаннями добра і зла, справедливості та морального вибору. Саме тому його книги викликають жваві дискусії та залишаються актуальними для різних поколінь.

Сьогодні Джон Бойн є автором десятків прозових творів, лауреатом численних літературних нагород і одним із найвідоміших сучасних письменників Ірландії. Його книги продовжують надихати читачів у різних країнах світу, нагадуючи про те, що література має силу не лише розповідати історії, а й змінювати наше бачення світу.

До 55-річчя від дня народження письменника запрошуємо читачів відкрити для себе творчість Джона Бойна або повернутися до вже знайомих сторінок його книг. Адже справжня література не втрачає своєї сили з часом - вона продовжує говорити з кожним новим поколінням мовою людяності, пам’яті та надії.

17 травня — День пам’яті жертв політичних репресій

AdministratoR — Sun, 17 May 2026 03:21:39 GMT

День пам’яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента України від 21 травня 2007 року на вшанування десятків тисяч людей, розстріляних комуністичним режимом, сотень тисяч кинутих у в’язниці й табори, на заслання чи примусове психіатричне лікування.$CUT$

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.

Одним із символів тих подій став Биковнянській ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Лише за два роки (1937–1938 рр.) на території УРСР було засуджено майже 200 тисяч осіб, з яких понад 120 тисяч — до розстрілу. Серед них — вчені, митці, священники, селяни, військові, вчителі. Дехто був відправлений до таборів ГУЛАГу або інших місць ув’язнення. Усі вони стали «ворогами народу» за вигаданими звинуваченнями.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, піддавалися примусовому психіатричному лікуванню.

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

Справжнє державне визнання злочинів комуністичного режиму відбулося лише після відновлення незалежності України. У 1991 році Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», а в 2015 році — закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів і заборону їхньої символіки. Згодом було вдосконалено законодавчу базу щодо процедури реабілітації.

Цей день — нагадування про ціну свободи, незалежності і про те, як важливо захищати права людини і гідність.

Неперевершений майстер української новели /до 155-річчя від дня народження Василя Стефаника (1871 -1936 р.р.)

AdministratoR — Thu, 14 May 2026 04:42:30 GMT

14 травня 2021 року виповнюється 150 років з дня народження Василя Стефаника - видатного українського письменника, громадського та політичного діяча, однієї з важливих постатей культурного та соціально-політичного життя України. Василь Стефаник у літературі відомий як майстер психологічної новели, як засновник експресіонізму в українській прозі. Громадська і політична діяльність Василя Стефаника обумовлена тим, що він був послом Австрійського парламенту. $CUT$

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів Гнятинського повіту на Станіславщині (нині – Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина.

Після навчання в школах у с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломії.

Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р.

Перша збірка новел – "Синя книжечка", яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор "Синьої книжечки" звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника – "Камінний хрест", яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як "Камінний хрест", "Засідання", "Лист", "Підпис"). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, – одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені твори із "Синьої книжечки" ("Сама-саміська", "Ангел", "Осінь", "Школа"), новели зі збірок "Камінний хрест" ("Святий вечір", "Діти"), "Дорога" ("Сніп", "Вістуни", "Озимина"). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч уже в іншому плані ("Сини", "Дід Гриць", "Роса", "Межа").

1901 р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника – "Дорога", яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у своєрідній поетичній біографії Стефаника "Дорога" та роком раніше написаній ліричній сповіді "Confiteor", що в переробленому вигляді була надрукована під назвою "Моє слово". У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану ("Давнина", "Вістуни", "Май", "Сон", "Озимина", "Злодій", "Палій", "Кленові листки", "Похорон").

У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та ін.

З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі: до 1909 р. – у Стецеві, а потім до кінця життя – у Русові.

У 1904 р. одружився на дочці священика Ользі Гаморак мав трьох синів.

1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника – "Моє слово". В ній уперше була надрукована новела "Суд", яка завершує перший період творчості Стефаника.

1907 року письменник став заступником депутата австрійського парламенту В. Охрімовича. Після того як 1908 року В. Охрімович зрікся мандату, В. Стефаникові довелося виконувати обов’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р.

У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р.

Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянських журналів свої нові твори.

1916 р. Стефаник пише новелу "Марія", яку присвячує пам'яті Франка. За "Марією" письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду ("Діточа пригода" і "Марія") склали п'яту збірку – "Вона – земля", видану 1926р.

У 1927 – 1933 р.р. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

Відгуком на літературну дискусію 1925-1928 рр. стала новела «Межа» (1926 р.), яка мала присвяту «М. Хвильовому» і була надрукована у «Літературно-науковому віснику», що його редагував Д. Донцов.

В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як "Нитка", "Браття", "Серце", "Вовчиця", "Слава Йсу", "Людмила", "Каменярі".

Радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 р. персональну пенсію, від якої, Стефаник у 1933 р. відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції.

До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.

Гортаючи сторінки календаря

AdministratoR — Sat, 09 May 2026 07:45:47 GMT

9 травня 2026 року українському поету, прозаїку, літературознавцю та есеїсту Віктору Володимировичу Небораку виповнилося 65 років (нар. 1961).

Народився Віктор Неборак 9 травня 1961 року у смт. Івано-Франкове Яворівського р-ну Львівської обл.$CUT$

Батько Віктора – Володимир Неборак народився у селі Романівка Тальнівського району, там родина мешкала до 1937, а далі змушена була переїхати до Західної України, на Львівщину. Де батько і зустрів свою кохану. Тому сам письменник вважає себе символом Соборності Східної і Західної України.

1983 Віктор Неборак закінчує українське відділення філологічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка. Пізніше навчається в аспірантурі Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, працює лаборантом та науковим співробітником Львівського відділення Інституту літератури та Інституту Івана Франка НАН України. З 1993 по 2000 читає курс лекцій з української літератури в рідному університеті ім. Івана Франка.

Поетичну творчість Віктора Неборака переважно розглядають у ширшому контексті літературного угруповання Бу-Ба-Бу (засноване 17 квітня 1985), куди, крім нього, належать також Юрій Андрухович та Олександр Ірванець. Неборак є одним із співзасновників цього угруповання, творцем самої його назви (абревіатура від запропонованої Андруховичем тріади «бурлеск — балаган — буфонада»).

Своєрідним апогеєм Неборакового бубабізму стала збірка поезій Віктора «Літаюча голова» (1990) — напрочуд вітальна й поліфонічна «книжка-карнавал», з моменту виходу якої в українській літературній критиці починають говорити про постмодернізм і необароко.

З 1991 – Неборак входить до Національної спілки письменників України, а з 1997 – до Асоціації українських письменників.

У Львові Неборак займається продюсеруванням поезо-симфо-рок дійств, організовує, продюсує і модерує фестивалі, театральні акції («Вивих», Львів, 1992; «Альтернатива», Львів, 1994, «Реберітація», Львів, 1992-1994).

1994 створюється літературна майстерня «Пси святого Юра», учасником якою також був і Неборак. Ідея створення групи належала Юрію Покальчуку, Юрію Андруховичу та Ігореві Римаруку. Єдиним окремим виданням групи був альманах «Пси святого Юра» (Львів, 1997), де було зафіксовано первинний склад об’єднання.

Упродовж п'яти років (з січня 1995 до грудня 1999) Неборак організовує і веде у Львівському музеї етнографії та художнього промислу популярний цикл літературних вечорів «Третє тисячоліття» (58 авторських вечорів сучасних українських письменників, у тому числі і з діаспори, на основі яких були створені літературні програми для Львівського телебачення).

Важливими для формування сучасного мистецько-літературного середовища Львову є експерименти Неборака з рок-музикою, здійснювані у першій половині 90-х років (аудіокасета «Неборок», 1995).

Микола Рябчук вважає, що «поетичний карнавал Віктора Неборака — це ще Віктор Неборак є лауреатом премії ім. Павла Тичини (2002) за книгу поезій «Літостротон», премії ім. Богдана Лепкого (2007) за книгу прози «Базилевс» та премії «Глодоський скарб» (2008). Нагороджений Почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну плідну працю в галузі культури» (2003).

Неборак – автор поетичних збірок «Бурштиновий час» (1987), «Літаюча голова» (1990), «Alter Ego» (1993), «Розмова зі слугою» (1994), «Епос про тридцять п´яту хату» (1999), роману «Базилевс», есеїстичних та літературознавчих збірок «Лексикон А.Г.» (2015), «Колишній/інший» (2013).

Книга есеїв «Колишній інший» описує час від дитинства Віктора Неборака до періоду його вчителювання на Донбасі, тоді поет 9 місяців працював учителем української мови та літератури в училищі у Ворошиловградській області.

З нагоди ювілею 30-річчя «Бу-ба-бу» навесні 2015 Неборак перевидає оновлене третє «Введення у Бу-Ба-Бу (хронопис кінця тисячоліття)» та нову збірку своїх літературознавчих есеїв «Лексикон А.Г.»

Чесний труженик на ниві духовності Буковини

AdministratoR — Tue, 05 May 2026 05:43:31 GMT

5 травня виповнюється 190 років від дня народження Сидора Воробкевич (1836 – 1903) – українського письменника, композитора, музично-культурний діяча, православного священика, педагога, редактора часописів Буковини, художника. Мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С.Волох та інші.$CUT$

Народився Сидір Воробкевич в місті Чернівці в сім’ї священика, вчителя богослов’я, брат Григорія Воробкевича.

Його прадід утік свого часу з Литви й звався Сеульський Млака де Орочко, а дід переробив Орочко на Воробкевича. Частина прізвища Млака стала улюбленим псевдонімом Сидора. Батько його, Іван, на той час працював при Чернівецькій гімназії (тодішній ліцей) професором релігії та філософії. Його мати померла в 1840 році. Через п’ять років помер і батько, і Сидір разом зі своїм братом Григорієм залишилися сиротами. Отець Михайло Воробкевич забрав їх до своєї родини в місто Кіцмань.

Першу науку в Кіцмані дітям надала бабка Параскева. Вона навчила любити рідну мову, пісню та народ. З уст своєї бабусі Сидір чув силу-силенну казок, пісень, народних оповідань про козаків і турків. Дід поета мав безліч оповідей про козацтво, Україну, Умань, Залізняка, Гонту.

Навчався Сидір Воробкевич у Чернівецькій гімназії, згодом – у духовній семінарії, яку закінчив 1861 року. У гімназії він почав складати вірші й створювати до них музику. Потім був священиком у буковинських селах, де вивчав фольклор і побут місцевого населення.

Музичну освіту Сидір здобував приватно в професора Віденської консерваторії Ф.Кренна. У 1868 році склав іспит на звання викладача співу й регента хору у Віденській консерваторії. З 1867 року викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 р. – на богословському факультеті Чернівецького університету. Як композитор складав літературні пісні й псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.

Літературна діяльність Сидіра Воробкевича розпочалася 1863 року, коли в збірнику "Галичанин" було надруковано п’ять перших віршів під загальною назвою "Думки з Буковини". 1877 року він видав перший буковинський альманах "Руська хата".

Сидір Воробкевич – один із засновників і редакторів журналу "Буковинськая зоря". Працюючи в Чернівецькому університеті, він очолював "Руське літературне товариство", а з 1876 року – студентське товариство "Союз".

Сидір Воробкевич писав українською, німецькою та румунською мовами. У літературному доробку письменника – вірші, поеми, оповідання, повісті реалістичного й романтичного характеру. Він розробляв теми історичного минулого – оповідання "Турецькі бранці" (1865), поема "Нечай" (1868), драми "Петро Сагайдачний" (1884), "Кочубей і Мазепа" (1891), писав про тяжку долю селянства – вірші "Рекрути" (1865), "Панська пімства" (1878). Одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників (драма "Блудний син").

Найповніше талант С. Воробкевича проявився в ліричних віршах, де поет "розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття" (І.Франко). Характерними рисами поезії Воробкевича є мелодійність, близькість до фольклорних джерел (вірш "Летить, летить чорний ворон..." та ін.). Багатьом його творам властивий гумор.

Вірш Сидора Воробкевича "Мово рідна, слово рідне", покладений на музику автором, став хрестоматійним. Чимало творів С.Воробкевича перекладено болгарською, німецькою, російською й іншими мовами.

Перебуваючи на викладацькій роботі в Чернівецькій духовній семінарії, гімназії, університеті, Сидір Воробкевич багато уваги приділяв молоді: уклав пісенники для початкової школи, створив посібники з теорії музики й співу та ін. Виступаючи одночасно як композитор і письменник, він створює чимало віршів, пісень для дітей ("Рідна мова", "То наші любі, високі Карпати", "Веснянка", "Осінь"). Після поїздки до Києва (1874) Воробкевич написав два чоловічі хори "Цар-ріка наш Дніпро" та "Я родився над Дніпром, отому я козаком".

За життя письменника було видано збірку віршів "Над Прутом" (1901) за участю І.Франка. Перу поета належить ряд оповідань, новел, нарисів і сміховинок ("Нерон", "Сабля Сканденберга", "Клеопатра", "Іван Грозний"). Він – автор циклу статей "Наші композитори", у якому чільне місце відведене композиторові М.І.Глінці. Автор багатьох і різноманітних за жанром літературних, музичних творів — пісень і хорів, романсів, оперет. Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака.

Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року в Чернівцях.

За словами І.Франка, С.Воробкевич був одним з "перших жайворонків нової весни нашого народного відродження".

Англійська письменниця Доді Сміт

AdministratoR — Sun, 03 May 2026 05:54:07 GMT

3 травня виповнюється 130 років від дня народження Доді Сміт — англійської письменниці, драматурга, авторки творів, що стали класикою світової літератури для дітей і дорослих.

Дороті Гледіс Сміт народилася 3 травня 1896 року в містечку Вайтфілд (графство Ланкашир, Велика Британія). Рано втративши батька, вона зростала в родині, де панувала любов до театру: саме дідусь і дядько прищепили їй інтерес до сценічного мистецтва та драматургії.$CUT$

Освіту майбутня письменниця здобула в Академії драматичного мистецтва, після чого намагалася зробити кар’єру акторки. Однак справжнє покликання знайшла у літературі. Її перша п’єса «Осінній крокус» (1931), написана під псевдонімом, принесла авторці успіх і відкрила шлях до визнання як драматурга.

Під час Другої світової війни письменниця разом із чоловіком переїхала до США. Саме там вона створила свій перший роман «Я захоплюю замок» (1948), який одразу здобув популярність і згодом увійшов до переліку найулюбленіших книг британських читачів.

Світову славу Доді Сміт принесла дитяча повість «101 далматинець» (1956). Історія про пригоди далматинців стала настільки популярною, що була екранізована студією The Walt Disney Company і перетворилася на один із найвідоміших сюжетів світової масової культури.

У своїх творах вона поєднувала тонкий психологізм, гумор і спостережливість, створюючи живі й переконливі образи.

Доді Сміт прожила довге життя і померла 24 листопада 1990 року в Англії, залишивши по собі значний культурний спадок. Її книги й сьогодні читають у різних країнах світу, а персонажі продовжують жити в кіно, театрі та уяві нових поколінь читачів.