Українська правозахисна організація Центр громадянських свобод‎, яка 15 років працює заради захисту прав людей в Україні та закордоном, отримала Нобелівську Премію миру-2022. 

Це перша Нобелівська премія в історії України. І вперше українська мова прозвучала зі сцени на офіційній церемонії вручення «Нобеля». 

Нобелівська промова української правозахисниці відгукнулась залу — це були гучні овації підтримки для кожного українця. 

«Ми розцінюємо премію як визнання зусиль всього українського народу, що сміливо виступив проти спроб зруйнувати мирний розвиток Європи», – сказала у своїй промові керівниця ЦГС Олександра Матвійчук на церемонії. 

Як повернути значення правам людини, почати називати речі своїми іменами, забезпечити мир для людей у всьому світі. Як забезпечити справедливість усім жертвам війни, та чому українцям як ніколи потрібна глобальна солідарність – основні напрями Нобелівської промови української правозахисниці. 

«Російський народ буде нести відповідальність за цю ганебну сторінку своєї історії та прагнення силоміць відродити колишню імперію», – наголосила Матвійчук на церемонії вручення премії. 

Покарання для всіх причетних до вбивств українців – те, на що спрямована діяльність Центру з початку військової агресії Росії в Україні. І заклик до цього  теж пролунав у нобелівській промові Олександри Матвійчук: «Ми досі дивимося на світ через призму Нюрнберзького трибуналу, де воєнних злочинців засудили, лише коли нацистський режим впав. Але справедливість не має залежати від стійкості авторитарних режимів. Зрештою, ми  живемо у новому столітті.  Правосуддя не має чекати.» 

«Ви не маєте бути українцями, щоб підтримати Україну. Достатньо бути просто людиною», – так завершила свій Нобелівський виступ керівниця Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.   

Категория: Оголошення | Просмотров: 203 | Добавил: AdministratoR | Дата: 06.02.2023 | Комментарии (0)

Шовкопляс Юрій Юрійович народився 6 лютого 1903 в місті Гуляйполе, тепер Запорізької області . Член літературної групи Пролітфронт у 1920-тих роках. Власкор «Літературної газети» (Київ). Також керівник кафедри журналістики Харківського університету (1949–1951) та Харківської організації СПУ (1953–1956). З 1956 по 1960 – головний редактор харківського журналу «Прапор».

Мати, Шовкопляс Марія Іванівна, – селянка середнячка колишнього села, нині селища міського типу Дергачі Харківської області, батько – досить відомий харківський інженер-залізничник Ломоносов Юрій Володимирович. Невдовзі після народження Юрія мати оселилася в с. Дергачах, де їй від батька залишився земельний наділ, і там мешкала аж до смерті 1943 року під час гітлерівської окупації.

У Дергачах Ю. Шовкопляс закінчив церковно-парафіяльну школу, а восени 1912 року поступив до однієї з харківських гімназій. Восени 1922 р. вступив до Харківського Інституту Народної Освіти (ХІНО) на відділення мови й літератури, закінчив 1927 р. З 1920 працював культурником у клубах червоноармійських шпиталів і Дергачівському робітничому клубі. З 1923 одночасно з навчанням у ХІНО став викладачем суспільствознавства в Харківській школі №30, де й працював до 1930 р. На початку 1930 повністю переключається на літературну роботу.

У грудні 1939 обраний до Харківської міської ради депутатів трудящих (комісія у справах вищої школи). З січня 1940 р. до лютого 1941 працював директором відділення Літературного фонду СРСР у м. Львові, «де тоді перебувало понад 200 українських, польських та єврейських письменників, які до того жили й працювали на території колишньої панської Польщі».

Учасник Другої Світової війни, Ю. Шовкопляс вступає добровольцем до лав Червоної Армії, стає літературним працівником газети «Ворошиловець» Харківської воєнної округи, штаб якої у жовтні 1941 р. було перенесено до Ворошиловграду. По війні — керівник кафедри журналістики Харківського університету.

Помер Юрій Шовкопляс 12 жовтня 1978 в місті Харків.

Категория: Оголошення | Просмотров: 121 | Добавил: AdministratoR | Дата: 06.02.2023 | Комментарии (0)