14:06
До та Після 24.02.2022

Ранок 24 лютого 2022р. Я прокинулася, того дня настрій був трохи сумний, бо цей день - день нашого весілля. Але мій чоловік пішов з життя ще у 2018р., з тих пір в цей день мені сумно і боляче. 

Хоча життя триває, я збиралася на роботу. За планом у нас була нарада при директорові, потім привітання з 8 Березня. Більше такої нагоди зібратися усім колективом до свята вже не буде. В бібліотеці все було підготовано до святкового чаювання, навіть торти в холодильнику стояли. 

Аж раптом дзвінок директора. Я одразу трохи захвилювалася, бо так рано директор додому без причини дзвонити не буде. Але й гадки не мала допустити, що вона повідомить про війну в нашій країні. Я спочатку і не повірила зовсім. На жаль, це була страшна правда. 

З того часу життя, сказати, що змінилося - це не сказати нічого. В перші дні та навіть перший місяць Бахмут не відчував практично нічого. Тільки страшні новини по телебаченню та в Інтернеті повідомляли про жахіття, які коїли в нашій країні загарбники. Ми ще кілька місяців працювали, поки дозволяла ситуація. На роботі, поруч з колегами, з користувачами було трохи легше. Все не вірилось, що таке може бути у ХХІ столітті. 

Потім почалися обстріли, руйнування квітучого мирного міста, перші жертви. Почалася евакуація. Люди виїжджали, думали, на місяць - два. 

Впевнена, що кожен сподівався, що ось сьогодні повідомлять, що війна скінчилась, що все добре. Але цього не сталося. Навпаки, ситуація погіршувалася, обстріли частішали, ставали ще руйнівнішими та жорстокими. Влітку евакуювалася і моя родина. 

Так 24 лютого 2022 р. розколола наше життя на До та Після. Хоча Після - це не життя, це існування в якомусь іншому вимірюванні, начебто і не життя взагалі. Люди втратили житло, речі, навіть спогади у вигляді фотографій, якихось милих серцю дрібниць. Але найстрашніше - втратили дітей, рідних, батьків, матерів. Прочитала, що за рік війни в Україні загинуло, за данними ООН, щонайменше 8 тис. мирних мешканців, 13 тис. дістали поранення. І це далеко не точна цифра. 

Сьогодні я далеко від рідного міста. Мій Бахмут дуже сильно зруйнований, майже знищені наші історичні будівлі, які надавали місту неповторного колориту давнини. Місто троянд, пишної зелені, поранене. Дуже боляче, гірко, незрозуміло. Але сподіваюсь, що вже зовсім скоро, десь у квітні, зацвітуть вцілілі сакури в центрі міста. 

І як птахи з вирію, нехай потроху, почнуть повертатися додому, у понівечений, але нескорений Бахмут його мешканці. Щоб загоювати отримані містом рани, відроджувати життя, висаджувати троянди. Вірю, що знову повернуться на річку лебеді, в місті залунають дитячі голоси, і незламний Бахмут засяє всіма своїми фарбами. Молимося за свою фортецю! 

Н. Захарова, бібліотекар ЦМБ

 

Категорія: Масові заходи | Переглядів: 125 | Додав: AdministratoR | Теги: Центральна міська бібліотека Бахмут, рік війни, війна РФ проти України | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]