Турист, міланець, який "Писав. Кохав. Жив".

23 січня ц. р. виповнюється 240 років від дня народження видатного французького письменника Стендаля.

Люди старшого віку добре знають це ім'я, як не по книгам, так по фільмам. "Червоне і чорне", "Пармський монастир" свого часу збирали неабиякі аудиторії глядачів.

А чи знаєте ви, звідки виник найбільш відомий псевдонім Фредерік Стендаль? І чому в заголовку цього матеріалу на першому місці стоїть слово "турист"? Скільки всього творів належить перу Стендаля, і що сталося з письменником на річці Березіна?

Тож давайте з'ясуємо ці та інші факти з життя атеїста, мистецтвознавця, дипломата, військового, романіста, біографа, письменника.

Стендаль (справжне ім'я - Анрі-Марі Бейль) народився 23 січня 1783р.в м. Ґренобль на південному сході Франції, біля підніжжя Альп, у родині багатого адвоката Шерубен-Жозефа Бейля та Генрієтти Ганьон, за походженням італійки.

Після ранньої смерті матері вихованням хлопчика займався католицький абат, внаслідок чого майбутній письменник зненавидів церкву і релігію.

На формування світогляду Анрі вплинули дитячі враження та переживання, пов'язані з Першою французькою революцією, читання творів філософів-просвітників, з якими хлопчика познайомив його улюблений дід Анрі Ганьон.

Прихильність до революційних ідеалів письменник зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

Попри захоплення у школі математикою у 1800р. сімнадцятилітній Стендаль вступив до армії Наполеона сублейтенантом драгунського полку. Він прослужив у нім понад два роки, а потім подав у відставку й у 1802 році повернувся до Парижу з прихованим наміром стати письменником.

В столиці він займався самоосвітою, вивчав філософію, літературу та англійську мову,  мріяв про кар'єру драматурга, «нового Мольєра». Анрі Бейль навіть закохався у актрису Мелані Луазон і вирушив за нею до Марселю.

Стендалю було притаманне ідеалізувати Наполеона, але деякі зауваження письменника свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона, і яку загрозу вбачав в імператорові  для справжнього духу революції.

Є припущення, що Стендаль брав участь у заговорі Моро. Але певних доказів немає. Хоча Стендаль докладно описав весь перебіг процесу над генералом, з усією певністю висловивши своє ставлення до нього. Він писав «Я дуже незадоволений, що Моро не був засуджений, Бонапарт тоді полетів би шкереберть».

Але це не завадило Стендалю у 1805р. знов стати до лав армії Наполеона  в якості інтенданта. Він побував в Австрії, Італії, Німеччині,  пізніше взяв участь у кампанії 1812р. Свої враження та думки записував у товстенних зошитах. На жаль, частина цих рукописів загинула при переправі через річку Березіну.

Після падіння Наполеона і повернення на престол Бурбонів, Стендаль виїхав до Італії.

Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва «Історія живопису в Італії», «Прогулянки по Риму», новели «Італійські хроніки», а також сюжет одного з найбільших його романів «Пармський монастир».

У 1821р. Стендаль був змушений покинути Італію, бо уряд звинуватив його у приналежності до повстання карбонаріїв.

Згодом Стендаль стає консулом Франції у папських володіннях у Чівітавеккія (Італія). Але смілива, незалежна думка письменника, співчуття революції та якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжкимперебування Стендаля як в Італії, так і в себе на батьківщині у Франції.

Останні роки письменник перебував у дуже важкому стані. Ще в молодості Стендаль захворів на сифіліс, і з роками  його здоров'я сильно погіршилось. У нього стався перший апоплексический удар. У своєму щоденнику він писав, що інколи настільки слабкий, що ледве тримає перо, а тому змушений диктувати тексти.

8 листопада 1841 року письменник записав в щоденнику ще одну пророчу фразу: «Нічого немає смішного в тому, що я можу померти на вулиці».

 Але, незважаючи ні на що, Стендаль працював до самого кінця. 23 березня 1842 року він, втративши свідомість, впав прямо на вулиці і через кілька годин помер. Смерть настала від інсульту.

Поховали письменника на цвинтарі Монмартр. На могильній плиті згідно з заповітом написали епітафію італійською

"Арріго Бейль. Міланець. Писав. Кохав. Жив".

Після смерті навколо імені письменника критики створили «змову мовчання». Першим, хто заговорив про Стендаля та змусив звернути увагу, був Бальзак. Саме Бальзак назвав Стендаля чудовим художником і стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найпіднесеніші розуми суспільства.

Стендаль - автор  відомих романів "Червоне та чорне", "Пармський монастир", 'Арманс", "Люсьєн Левель", "Ламієль", "Життя Наполеона", низки новел, ессе, роботи з історії мистецтва «Історія живопису в Італії», «Прогулянки по Риму» та ін.

Стендаля вважають засновником "психологічного роману".

Крім того,  вражає велика кількість автобіографічного матеріалу. Насамперед, це дві автобіографічних повісті - "Життя Анрі Брюлара" і "Спогади еготиста", велика кількість щоденників, більш ніж півтори тисячі листів, а також величезна кількість різноманітних нотаток, нарисів маргіналій.

Стендаль написав також безліч статей, нарисів і путівників. Причина була проста – так він заробляв собі на життя.

Лише через сто років з'ясувалось, що за життя Стендаль  також опублікував чимало статей  в англійських журналах.

Частина рукописів письменника, написаних ним під час війни 1812 року, загинула під час переправи через одну з російських річок.

Є багато версій, чому саме Стендаль назвав свій роман "Червоне та чорне". Але єдиної гадки немає.

А ось роман, більше відомий у нас як "Люсьєн Левель", мав аж сім варіантів назви, в т. ч. "Мальтійський апельсин", "Телеграф", " Премолвські ліси", "Зелений мисливець", " Амарантове та чорне ", "Синє та біле", " Червоне та біле".

За життя Стендаль був вельми оригінальною особистістю. У нього було безліч псевдонімів, тому авторство багатьох його книг і статей  було визначено тільки після смерті письменника.

Найвідоміший псевдонім - Фредерік Стендаль, під яким письменник увійшов в історію, походить від Штендаль - міста в федеральній землі Саксонія - Ангальт в Німеччині. В Штендалі народився "батько мистецтвознавства", німецький історик мистецтва Іоганн Йоахім Вінкельман, на лаври якого претендував  Марі-Анрі Бейль.

Життя Стендаля було не тільки складним, але й вельми цікавим – він був бажаним гостем на світських заходах і літературних вечорах, і домігся він такого ставлення до себе виключно за допомогою своїх особистісних якостей.

Сучасники описували письменника, як людину надзвичайно дотепну і веселу. Однак, у важкі роки, коли він перебивався випадковими заробітками, він постійно знаходився в депресії, писав і переписував заповіт, а на полях своїх рукописів малював пістолети.

Одним з найближчих друзів письменника був Проспер Меріме.

Найвідоміший твір Стендаля «Червоне і чорне» написаний на основі замітки в розділі кримінальної хроніки в одній з місцевих газет.

При спогляданні захоплюючих творів мистецтва письменник впадав в ступор, перестаючи помічати навколишнє. Зараз цей психосоматичний розлад називається синдромом Стендаля.

Синдром Стендаля або флорентійський синдром - психогенна реакція, що характеризується частим серцебиттям, запамороченням та галюцинаціями, які спричиняє стрес від естетичних переживань. Термін запропонований італійським психіатром Граціеллою Магеріні, але у професійній літературі не закріплений і не включається до наукових класифікацій.

До речі, саме Стендаль, якщо і не є автором слова «турист», то з його легкої руки, а точніше, назви твору «Записки туриста"  це слово пішло в маси і набуло такої популярності.

Твори Стендаля перекладені різними мовами, за ними зняти художні фільми. Три фільми "Червоне та чорне", "Ваніна Вагіні", " Пармський монастир", "Закохані із Толедо", "Міна де Вангель", "Крім того, кохання", " Кур'єр короля"  та ін.

Читати твори Фредеріка Стендаля можна в Інтернеті на сайтах, які ми радили раніше - knigogo.com.ua, ukrlib.com.ua та ін.