Ось і прийшла Масляниця - традиційне східнослов'янське, в тому числі й українське свято, що відзначається протягом тижня перед Великим постом.
До речі, Масляниця, точніше – Масниця, має дуже багато назв. В різних регіонах його називають Запусти, Пу́щення, Сиропу́ст, Масляна, Колодій, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Сирна седмиця, Ба́бське свято, Зага́льниця, Ніжкові заговини.
Архаїчне свято закінчення зими і початку весни відоме майже всім європейським народам, хоча й із різними назвами. Християнська церква додала Масницю у свій календар, прив'язав його до тижня напередодні Великого посту. Проте свято так і не набуло християнського змісту.
Автентична дата проведення Масниці з прийняттям християнства забулася, свято стало «плаваючим» - тепер воно залежить від Великодня, дата якого змінна. Зазвичай вона припадає на кінець лютого — початок березня і займає, ніби проміжне місце між зимою та весною.
... Читати далі »
Янголята з ясними очима та молоді пані з пухнастиками дивляться на нас з його фотографій. Він був одним з найкращих. Імператори жалували його маєтностями та діамантами. Але чи було то аж таким страшним злочином, щоб розстріляти?
Великий талант та майстерність, визнання та успіх, і така трагічна доля. Це все про великого фотохудожника Олексія Михайловича Іваницького. В цьому році виповнюється 170 років від дня народження майстра.
Сьогодні, 2 березня відзначає своє 70-річчя відома українська письменниця, журналістка Людмила Василівна Таран.
Народилася Людмила Василівна 2 березня 1954 в смт Гребінки Васильківського району Київської області.
Закінчила філологічний факультет (1976) Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, відділення української мови та літератури) . Вивчала чеську мову у Літній школі слов'янських студій Масарикового університету (м. Брно, Чехія, 1994 та 1998 рр.).
... Читати далі »
Знову до вашої уваги цікаві українські слова та діалекти, які не кожен знає. Мова піде про бордача та рискаля.
Бордач - діалектична назва сокири (Хмельниччина).
Дійсно, серед бойових сокир наших предків була сокира «бородач». Особливістю такої сокири (топора, від праслав. тoporъ) є лезо у вигляді півмісяця, з прямою верхньою гранню, з відтягнутим донизу лезом – «бородою». Гострий скол сокири забезпечував дуже сильний удар, що прорубував обладунки супротивника. Частіше за все «бородач» був важким і мав довге руків’я. Для стягнення вершника з коня та пробивання обладунку деякі бородачі мали на обусі міцний довгий шип або гак. Сокири з «бородою» деякі дослідники вважають специфічною скандинавською зброєю. Але «бородачі» були широко поширені у Давній Русі, де вони використовувалися пішими воїнами.
Схематична будова «бородатої» сокири:
Залізня
Руків’я
Носок
Лезо
Борода
Полотно
Шийка
Провушина
Обух
Рискаль (діал.), або роска́ль, горóдник, застаріле – штик – за́ступ. Це різновид лопати, що використовується переважно для копання, має пряме лезо, часто загострене. Характерною ознакою заступа є загнута під майже прямим кутом верхня частина металевого леза, на яку при копанні наступають ногою («заступають») для створення тиску на лезо. Держак заступа іноді називають «заступи́лно».
Взяла [мама] рискаль і копає [бараболю], раз попри раз корчі розриває (Стеф., І, 1949, 95).
- Обійдемось! - озвалася Христя Кавунова. - Он машина в нас! До неї ні рискаля, ні лопати не треба (Кучер, Трудна любов, 1960, 89).