(200 – річчя від дня народження Ф.М. Достоєвського)
11 листопада 2021 року виповнюється 200 років з Дня народження великого російського письменника Федора Достоєвського. Ми також вирішили долучитися до цієї дати і показати справжнього Достоєвського, а не спотвореного російськими міфами та пропагандою. Бо, як відомо, самі росіяни погано знають справжні погляди українців за походженням Достоєвського, Гоголя та інших письменників.
Достоєвський – один з найпотужніших письменників і мислителів світового масштабу за глибиною питань, які він намагався порушити й знайти на них відповіді в своїх творах.
З джерел випливає, що предки Достоєвського тривалий час жили на Волині. Далекий прародич письменника Данило в 1506 році отримав у володіння село Достоєво, що на просторах Пінщини. Від назви цього села й пішла назва роду Достоєвських. І хоч зараз воно у складі Білорусі, але це не білоруська, а українська етнічна територія. Спогади дочки Достоєвського, яка каже, що «…поетичні здібності були вже в українській родині мого батька, а не були дані щойно через мою матір-москвичку, як припускають літературні приятелі Достоєвського». Любов Федорівна говорить так багато про українськість предків Федора Достоєвського, що в українській національності його діда не може бути сумніву».
Вершина його творчості – це «Легенда про великого інквізитора» (вставна новела в роман «Брати Карамазови»), один з найвищих проявів бунтарських настроїв письменника, суть якої в тому, що «Не хлібом одним буде жити людина, а кожним словом, що виходить з уст Господа Бога».
Другою вершиною творчості Достоєвського є образ князя Мишкіна в романі «Ідіот». У цьому образі він намагався показати ідеально прекрасну людину. Князь Мишкін хотів собою врятувати світ. Усі персонажі роману навколо нього (поки перебувають в його аурі) чарівним чином трансформуються під дією його енергетики, бо він у кожному бачить красу і благородство.
Говорячи про українське походження предків Достоєвського по лінії батька і про те, що українська стихія, яка проглядається в творчості письменника, виросла значною мірою з його українського архетипу, М. Добрянський висловлює припущення, що «містерія землі», «недогматична, світла, світлоносна релігійність Достоєвського – чи не вийшли вони з українського грунту»? А пафос свободи, «заповідний пафос свободи», що є серцевиною всієї творчості Достоєвського – чи не є пафосом тисячолітньої історії українського народу.
Тож і ми сьогодні прагнемо звернути увагу й оцінити те, що в усій цій містерії, якою є творча спадщина Достоєвського, одним із джерел живлення його творчості був український архетип предків письменника.
М. Добрянський вважає, що Федір Достоєвський – це «найвизначніший український внесок до російської культури». Всю свою книжку про Україну і Росію, історію їх культурних стосунків він писав як дослідження, яке стане в нагоді будівничим незалежної української держави.
