Життя після вторгнення

Через російську агресію багато людей України вимушені були покинути свої домівки і їхати світ за очі. Так трапилося і з моєю родиною. Нас прихистило чудове місто Кам’янець-Подільський,  що знаходиться в Хмельницькій області.  Кам’янець-Подільський, хоч не є обласним центром, проте займає третє місце після Києва та Львова за кількістю пам’яток старовини і культури.

Це  місто вважається одним з найдавніших в Україні і наче магнітом приваблює своєю старовиною. Коли йдеш вулицями міста, забуваєш про всі негаразди. Наче переміщуєшся у минуле. Кам’янець-Подільський часто називають музеєм під відкритим небом: аж так багато у ньому дивовижних пам’яток.

Візитівкою Кам’янця-Подільського є Старий замок, могутність та краса якого перехоплюють подих навіть у досвідчених туристів. Віками фортеця була нездоланною. Одна з легенд свідчить, що коли 1621 році хан Осман зі своїм військом підійшов до міста і побачив стіни фортеці, то здивувався їхній міцності. Хан запитав, хто побудував це диво. Йому відповіли: «Аллах». Тоді Осман вигукнув: «Нехай Аллах і бере її» та відступив. Лише двічі за свою історію фортецю захоплювали. Кам’янець-Подільська фортеця втратила своє оборонне значення лише після закінчення російсько-турецької війни у 1812 році. До нашого часу фортеця збереглась дуже добре.

Наш народ століттям виборював  свою свободу. І зараз ми вимушені боротися за нашу свободу. Такі міста, як Кам’янець-Подільський,  дають змогу згадати, хто ми є насправді. Допомагають переосмислити своє життя, перезавантажити свої думки.

Особисто мою родину місто привітно зустріло і дало змогу жити далі, незважаючи на всі труднощі, які нам підготувала доля. 

Я дуже чекаю зустрічі зі своїм багатостраждальним рідним містом Бахмутом. Проте місто Кам’янець-Подільський теж для мене стало рідним.

Автор: Важинська Марина