"Сквозь столетья,

Сквозь память

Сочится вода…

Не вода.

Не вода –

Поминальные слёзы».

(В. Ф. Черепков. "Поминальные слезы")

27 січня світ згадуватиме людей, які стали жертвами Голокосту, що був  заподіяний фашистами у роки Другої Світової війни. 

Але в історії міста Бахмут, яке сьогодні є найгарячішою точкою на лінії фронту, є своя трагічна сторінка, свій Голокост, свій "Бабій яр". 

Саме так - Артемівський Бабій яр (в ті роки місто мало назву Артемівськ) називають мешканці міста колишню виробку алебастрової шахти, відому як Камера №46, або Камера смерті. 

Бахмут здавна був багатонаціональним містом. Тут мешкали росіяни, українці, пояки, євреї, німці та ін. Під час окупації міста німцями у 1918 р. нічого страшного та жахливого не сталося. Тому в 1941р. частина мешканців, особливо євреїв, евакуювалася, а частина їх залишилася, переважно це літні люди, хворі, батьки з маленькими дітьми. Ніхто навіть уявити собі не міг, на що будуть здатні "цивілізовані" німецько-фашистські загарбники. Але  таке сталося. 

Комендантом Бахмуту (фашисти після окупації перейменували місто на Бахмут) восени 1941р. був призначений майор зондеркоманди фон Цобель. Саме він віддавав жахливі накази зі знищення людей. 

19 листопада 1941р. майор Цобель віддає наказ, в якому примусує всіх євреїв зареєструватись в німецькій комендатурі та носити на правій руці пов'язку. 

7 січня 1942р. в міській газеті "Бахмутский вестник" було опубліковано таке звернення:

«ОБРАЩЕНИЕ К ЕВРЕЯМ БАХМУТА»

1. В целях изолированного размещения, все евреи г. Бахмута, мужского и женского полов, всех возрастов, должны в пятницу 9 января в 8 часов утра собраться в помещении бывшего железнодорожного НКВД в парке.

2. Каждому лицу разрешается иметь с собой багаж в 10 кг, а также запас продовольствия на 8 дней. ... Читати далі »

Щороку 11 січня в світі відзначається приємне свято – Міжнародний день «Дякую». Часто в поспіху ми забуваємо сказати це слово, а воно є надзвичайно потрібним

Ми дякуємо нашим захисникам за те, що ви захищаєте нас, наших рідних та близьких, нашу рідну Україну, її цілісність та недоторканість, її гідність.

10 січня відзначається День пам’яті святого апостола Никанора - одного з семи апостолів, які після страти та воскресіння Ісуса Христа об’єдналися та почали дияконське служіння.

За вірність Христу Никанора принесли у жертву Богу, «як ягня», а 2 тис. єрусалимських християн було забито камінням.

10 січня для православних вірян - це п`ятий день Святок, відомий як Різдвяний м’ясоїд, або Домочадців день. Саме з 10 січня дозволялось вживати м’ясні страви після Різдвяного посту.

Готувались до свята заздалегідь. Ще на початку місяця хазяї забивали худобу, переважно свиней, щоб свіжого м’яса було вдосталь. Але у п’ятницю та середу люди продовжували постити. З цього приводу навіть існувало прислів’я: «М’ясне – в м’ясоїд, а пісному – своя черга».

На М’ясоїд справляли весілля, почасти тому, що можна було багато накрити стіл. А ще тому що, в цей період селяни були вільні від сільськогосподарських робіт.

10 січня по традиції все робили дружно і разом – і по господарству займалися, і за стіл сідали. Селяни вважали, що сім’я – найдорожче, що є у людини. Тільки в колі близьких, вона по-справжньому сильна і може добитися великих успіхів. Щоб сімейне бажання здійснилося, в цей день проводили спеціальний обряд. Біля кожного села була червона гірка. Напередодні Різдвяного М’ясоїда на ній забивали кілки. 10 січня кожна сім’я на один з кілочків в’язала шматок тканини, загадуючи бажання.

У цей день читали молитву для захисту будинку від нечистої сили. Увечері молодь збиралася, щоб поворожити, познайомитися, поводити хороводи. Вважається, що чоловік, народжений 10 січня, стане хорошим сім’янином і дбайливим господарем. Він буде тягнутися до сімейного вогнища.

В цей день не можна сваритися, лаятися. Також не можна пересолювати страви, їсти багато солі. Не можна спати в день, відмовляти в проханні та допомозі.