Рівно 350 років тому у 1674 р. – у Києво-Печерській друкарні вийшов "Синопсис" (грец. "огляд") – перший нарис історії України, що протягом майже двох століть слугував як підручник. Нині майже забута, але така потрібна українцям книга.

• "Синопсис" найдавніший короткий нарис історії України Охоплював події, що відбувалися в Україні від найдавніших літописних часів до останньої чверті XVII ст.
• Українські історики ХVІ-ХVІІІ ст. вважали, що козацька Україна – то продовження старої княжої Русі. Такої ж думки були автори першого підручника української історії – "Синопсису Київського" (1674 р.).
• Книга задумувалася як енциклопедія, а не хроніка чи літопис. Жодне українське історичне писання XVII ст. не мало такої складної історії, й не зазнало такої нищівної критики, як "Синопсис". 
• У XVII-XIX ст. він перевидавався приблизно 30 разів. Відомо і про величезну кількість рукописних копій книги.
• "Синопсис Київський" – описує події від найдавніших часів до тогочасної сучасності. Походження слов'ян, хрещення киян на річці Почайна за часів Володимира, боротьба проти турків і татар – це ще не все, розказане автором.
• "Синопсис" є також одним із найдавніших підручників, які засвідчують існування і діяльність українського козацтва.
• "Синопсис" був певним етапом у розвитку української науки. Він використовувався як підручник з історії України аж до сер. ХІХ ст. 
• Був перекладений грецькою, латинською і румунською мовами.
• Українська наука, яка колись була повністю залежна від радянщини, перейняла російський погляд на цю історичну книгу. Власне, останніми десятиліттями "Синопсис" особливо нікого не цікавив.
• Тому можна лише сподіватися на пожвавлення інтересу не лише до української історії як такої, але й до хронік і наукових пошуків давніх дослідників.
• Час від часу виникали дискусії про авторство «Синопсису», оскільки ім'я його творця у тексті пам'ятки не названо. Висовувалися різні версії, згідно з якими автором «Синопсису» могли бути:

1) Видатний український літописець, ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, ректор Києво-Могилянської Академії, який був пов'язаний з Києво-Печерською лаврою Феодосій Софонович (початок XVII ст. - 1677).

2) Лаврський друкар і поет Іван Армашенко.

3) Видатний український історик, філософ і богослов, архімандрит Києво-Печерської лаври, ректор Києво-Могилянської Академії Інокентій Ґі́зель. (1600-1683). Він походив зі Східної Пруссії. Прийняв постриг у чернецтво в Києві. Ґізель був одним із найосвіченіших людей України в XVII ст. Найчастіше саме йому приписують авторство "Синопсиса", де, зокрема, описано життя тогочасного суспільства. В іншій своїй праці "Про народ Роксоланський і його наріччя" він характеризував українців як носіїв високої й оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство. Ґізеля за його розум навіть називали "українським Аристотелем". Бувши архімандритом Києво-Печерської лаври, боровся за незалежність УПЦ, яку активно поглинала Московська патріархія. Вважав підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату неканонічним і гріховним. У 1667 р. він разом з іншим київським духівництвом відмовився підняти келих за здоров'я київського воєводи П. Шереметьєва і ставленика Москви гетьмана І. Брюховецького, назвавши останнього лиходієм.

4). Першу історію України міг написати Пантелеймон Кохановський (точні дати життя невідомі) – український чернець, ієромонах, економ Києво-Печерської лаври, письменник. Про нього відомо мало, і навіть портрета його знайти не вдалося. Був першим керівником Радомишльської папірні (фабрики, яка виготовляла папір для Києво-Печерської лаври). Перший керівник Києво-Печерської лаври, який відмовився присягати на вірність московському царю у 1654 році. Йому приписують авторство не лише "Синопсису" 1674 р., але й "Обширного Синопсису руського" (1681-1682 pp.). За іншими даними, він не писав згаданого твору, а лише редагував його.

Отже, можна зробити висновок, що київський «Синопсис» є пам'яткою української історіографії, першим друкованим узагальнюючим твором з вітчизняної історії, він містив ряд актуальних ідей, що й забезпечило йому попри недоліки важливе місце у розвитку історичної думки.