6 лютого відзначається День Вайтангі. Впевнені, що більшість із нас навіть на чула такого слова, не то, що знає, що воно означає. Тож розбираємось, підвищуємо та розширюємо свій світогляд.

Взагалі, Вайтангі, або Ваітангі, — район новозеландського міста Пайхія, що знаходиться в Нортленді недалеко від Бухти островів. Загальна чисельність жителів Вайтангі та Пайхії складає близько 7 250 осіб. Населення живе переважно завдяки туризму, деякі мешканці міста займаються рибальством, а також будівництвом човнів.

Вайтангі  також називається річка (у перекладі з маорійської — шумні води), на березі якої  був підписаний Договір, який отримав назву «Договір Вайтангі».

І все це знаходиться у Новій Зеландії.

Нова Зеландія - це одна з найпізніше заселених людьми територій. Згідно з дослідженнями вчених, перші жителі тут з'явилися лише у 1250–1300 роках нашої ери. Поступово у них сформувалася своя мова та культура, з'явився поділ на племена.

Європейці вперше відвідали Нову Зеландію у 1642 році. Це була експедиція нідерландця Абеля Тасмана, і через сутички з місцевими жителями тоді загинуло кілька членів команди корабля. У результаті наступного разу європейці припливли до Нової Зеландії більше століття через 1769 року.

Це була експедиція британського дослідника Джеймса Кука, він наніс на карти майже всю берегову лінію островів і відкрив шлях для наступних мандрівників. На острови стали прибувати китобої та мисливці на тюленів, а також торговці, що змінило спосіб життя місцевого населення.

З початку XIX століття до Нової Зеландії почали прибувати також і християнські місіонери. Вони почали обертати маорі в християнство і досягли в цьому великих успіхів. Щоправда, населення островів значно скоротилося порівняно з доєвропейською епохою — переважно через завезені хвороби.

На момент підписання Договору Вайтангі між британцями та маорі встановилися загалом мирні відносини. Обом сторонам співпраця була вигідна, але британський уряд був стурбований тим, що через розрізненість місцевих племен і постійних міжусобних воєн могли страждати британські поселенці.

Тоді було вирішено відправити до Нової Зеландії «офіційного британського резидента» Джеймса Басбі, завдання якого полягало в об'єднанні племен маорі у федерацію. В 1838 Басбі змінив Вільям Гобсон, йому було доручено переконати маорі добровільно передати права на управління Новою Зеландією Британії.

6 лютого 1840 року в тимчасово розбитому наметі, який тепер відомий під назвою «будівля угоди» відбулася спільна ратифікація угоди між представниками Великобританії та вождями деяких племен маорі. Відповідно до угоди Нова Зеландія перейшла в управління Великобританії, в обмін на це маорі зберігали свої майнові та немайнові права, отримували заступництво Великобританії і передавали Великобританії виключні права на купівлю в них земель. Прийнято вважати, що договір поклав основу створення держави Нова Зеландія, і є одним з основних конституційних документів країни.

Будинок Вайтангі, місце підписання договору.

Одним із основних творців тексту договору прийнято вважати британського військово-морського офіцера Вільяма Гобсона. Гобсон не був ні політиком,ні адміністратором, але у процесі своєї військово-морської служби 1837 року вже бував у Новій Зеландії. Тільки це визначило вибір лондонського Колоніального управління, і в 1839 він, наділений повноваженнями, відбув спочатку в Австралію, де прийняв присягу в якості лейтенант-губернатора, а потім, у січні 1840, в Нову Зеландію. Відповідно до отриманих інструкцій він мав вирішити завдання добровільної передачі маорі прав на управління Новою Зеландією.

Не маючи жодних практичних знань у юриспруденції, у веденні колоніального управління або в адмініструванні, Гобсон самостійно і лише за допомогою двох своїх секретарів (які також не мали досвіду подібної роботи) протягом чотирьох днів підготував проект договору. Проект був підготовлений лише англійською мовою, і потім за одну ніч текст перекладено мовою маорі місцевим місіонером Генрі Вільямсом (Henry Williams).

5 лютого обидва тексти були представлені вождям кількох північних племен, які зібралися у Вайтангі. Гобсон зачитав текст англійською мовою, а Вілльямс мовою маорі. Вожді обговорювали положення договору протягом п'яти годин та за результатами обговорення погодилися з його умовами.

Наступного дня, 6 лютого, вожді погодились підписати договір. Від імені Великої Британії договір підписав Вільям Гобсон. Вождь племені Нгапухі Хоне Хеке (маорі Hone Heke) підписав договір від імені 40 вождів інших племен.

Було підготовлено ще вісім копій договору, і вони були розіслані країною для збору підписів вождів племен, які не були присутні у Вайтангі. Протягом 1840 року під договором було поставлено ще близько 500 підписів. Частина вождів не поставила своїх підписів, а деякі вожді були позбавлені такої можливості.

Текст Договору

Коли 21 травня 1840 року британська торгово-колонізаційна компанія «Нова Зеландія» проголосила республіку зі столицею у заснованому нею місті Веллінгтон, Гобсон, не чекаючи остаточного підписання договору, проголосив суверенітет Великої Британії над Північним островом Нової Зеландії на підставі договору з маорі й над островами Південним і Стюарта на підставі їх відкриття Джеймсом Куком. 1 вересня він заснував місто Окленд, яке й стало адміністративним центром нового протекторату.

Договір представляє короткий текст, що складається всього з трьох статей. У цьому найважливішому документі є орфографічні помилки. Переклад тексту на мову маорі має розбіжність із англійським оригіналом. Саме ця обставина завжди ускладнювала можливість дати однозначні оцінки договору і допускала подвійні тлумачення текстів європейцями та маорі. Поганий переклад дав спочатку неоднозначні значення положень управління країною, прав власності, права продажу землі та не враховував відмінності в сприйнятті цих понять європейцями та маорі. До того ж, не маючи традицій письмової культури, вожді, які були присутні у Вайтанги, надавали більшого значення словам, сказаним лейтенант-губернатором, ніж безпосередньо текстом договору.

Договір Вайтангі не був ратифікований Великою Британією, хоча колоніальне управління, а пізніше і новозеландський уряд, з достатньою повагою ставилися до його виконання. Проте, отримавши повний контроль і над маорі, і над європейськими переселенцями, а головне — над можливістю продажу землі в країні, згодом британська влада перестала вважати документ важливим, а низка судових рішень у другій половині XIX століття визнала договір таким, який  не має юридичної сили. Ставлення до договору посилювалося збройними повстаннями маорі, які вважали свої права, отримані за договором, зневаженими, а це, у свою чергу, давало підстави європейським поселенцям та британській адміністрації стверджувати, що маорі не виконують умов договору.

Не дивлячись на це, Договір Вайтангі є одним із визначальних документів соціального устрою країни. Він не вносить законодавчих вказівок, але створює принципи існування маорі та сучасної новозеландської держави. Основними з цих принципів є:

• принцип керівництва (держава має право та обов'язок створювати закони та визначати їх виконання);
• принцип самоврядування (маорі мають право на самоорганізацію та вільне розпорядження всіма належними їм ресурсами);
• принцип рівноправності (всі новозеландці мають рівні права);
• принцип розумного співробітництва (всі сторони повинні керуватися доброю волею у вирішенні спільних питань);
• принцип відшкодування (держава має вживати розумних заходів і відповідно до своїх можливостей компенсувати раніше завдані маорі збитки).

Попри загальне визнання значущості цього договору, він багато в чому продовжує залишатися предметом суперечок та неоднозначних оцінок, що особливо загострилися у 60-70-х роках XX століття. У результаті 1975 року було прийнято державний указ, який визнав становище договору у соціальній та законодавчій системи держави. Тоді ж було створено Суд Вайтанги (англ. Waitangi Tribunal), який розбирає суперечки та визначає компенсації за шкоди, заподіяні народу маорі, в період починаючи із земельних війн.

Новозеландські земельні війни. Малюнок, 1868 рік.

У 1997 році ЮНЕСКО включило Договір Вайтангі до реєстру «Пам'ять світу».

Сьогодні 6 лютого вважається «днем народження» сучасної Нової Зеландії і відзначається як національний день Нової Зеландії по всій країні, проте це свято має чимало противників: вони вважають договір безчесним стосовно маорі.

Програма святкування Дня Вайтангі традиційно включає проведення концертів, презентацію культурної спадщини маорі, виставки, проведення ігор на свіжому повітрі. Також на День Вайтангі на березі річки Вайтангі проводиться театралізоване дійство, що зображує підписання Договору Вайтангі.

Сьогодні держава Нова Зеландія складається з двох основних островів (Північного і Південного), та близько 600 прилеглих дрібніших островів. Столиця країни — місто Веллінгтон, найбільше місто — Окленд. Населення Нової Зеландії становить близько 4 443 900 осіб (станом на 2012 рік). Держава побудована на принципах конституційної монархії й парламентської демократії і належить до розвинених країн світу. На чолі держави стоїть король Нової Зеландії — Карл III.

Королівство Нової Зеландії також включає в себе незалежні в державному управлінні, але вільно асоційовані з Новою Зеландією острівні держави Острови Кука, Ніуе, а також несамоврядну територію Токелау й антарктичну Територію Росса.

Найбільшою ділянкою суші Нової Зеландії є Південний острів, уздовж розділений Південним Альпами. Цей гірський ланцюг має 18 вершин висотою понад три тисячі метрів над рівнем моря і найвища з них - гора Кука, або Аоракі (3754 метрів).

На Північному острові менше гір, проте там відзначена висока вулканічна активність. Найвищою точкою на цьому острові є активний вулкан Руапеху висотою 2797 метрів. На цьому ж острові знаходиться і найбільше в Новій Зеландії озеро Таупо, розташоване в кратері однойменного вулкана.

Згідно з легендою народу Нової Зеландії полінезійський мореплавець Ку́пе (маор. Kupe) приплив до Новозеландських островів на легкому катамарані в середині X століття. У той час острови були безлюдними, тому він став першою людиною, яка ступила на їх береги, а коли 13 грудня 1642 року голландський мореплавець Абель Тасман першим з європейців побачив Нову Зеландію, її вже заселили вихідці зі Східної Полінезії - маорі. У 1769 році до островів прибув британський дослідник Джеймс Кук.

Однією з основних особливостей Нової Зеландії є географічна ізольованість. Найближчими сусідами країни є — на захід Австралія, відокремлена Тасмановим морем (найкоротша відстань — близько 1700 км); на північ острівні території — Нової Каледонії (близько 1400 км), Тонга (близько 1800 км) та Фіджі (близько 1900 км).

Нова Зеландія відома своєю чудовою і чарівною природою — озерами та лісами, горами та гейзерами, пляжами, гротами та льодовиками. Це дивовижне сусідство суворого скелястого узбережжя і мальовничих піщаних пляжів, виноградних долин і вулканів, що димлять, чудових озер і вузьких фіордів, холодних льодовиків і гарячих джерел, безкраїх зелених пагорбів і високих і величних гір.

У Новій Зеландії не так вже і давно жив найбільший птах сучасності - моа. Його зріст становив 3,6 метра, а вага досягала 300 кілограмів. Ці птахи вимерли. Символом Нової Зеландії є птах ківі.

Великий моа                                                             Птах ківі

Цікаво, що Нова Зеландія - одна з небагатьох держав, в якій два офіційних гімна. У цій країні практично немає цензури. Дорожній рух - лівосторонній. В країні три офіційні мови, причому не дивно те, що дві з них - маорі і англійська, а ось третя мова - це новозеландська мова жестів. Нею спілкуються 25 тисяч населення Нової Зеландії!

У 1987 році Нова Зеландія стала першою в світі країною, яка оголосила себе без’ядерною зоною.