Сьогодні, 2 березня відзначає своє 70-річчя відома українська письменниця, журналістка Людмила Василівна Таран.
Народилася Людмила Василівна 2 березня 1954 в смт Гребінки Васильківського району Київської області.
Закінчила філологічний факультет (1976) Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, відділення української мови та літератури) . Вивчала чеську мову у Літній школі слов'янських студій Масарикового університету (м. Брно, Чехія, 1994 та 1998 рр.).
... Читати далі »
Знову до вашої уваги цікаві українські слова та діалекти, які не кожен знає. Мова піде про бордача та рискаля.
Бордач - діалектична назва сокири (Хмельниччина).
Дійсно, серед бойових сокир наших предків була сокира «бородач». Особливістю такої сокири (топора, від праслав. тoporъ) є лезо у вигляді півмісяця, з прямою верхньою гранню, з відтягнутим донизу лезом – «бородою». Гострий скол сокири забезпечував дуже сильний удар, що прорубував обладунки супротивника. Частіше за все «бородач» був важким і мав довге руків’я. Для стягнення вершника з коня та пробивання обладунку деякі бородачі мали на обусі міцний довгий шип або гак. Сокири з «бородою» деякі дослідники вважають специфічною скандинавською зброєю. Але «бородачі» були широко поширені у Давній Русі, де вони використовувалися пішими воїнами.
Схематична будова «бородатої» сокири:
Залізня
Руків’я
Носок
Лезо
Борода
Полотно
Шийка
Провушина
Обух
Рискаль (діал.), або роска́ль, горóдник, застаріле – штик – за́ступ. Це різновид лопати, що використовується переважно для копання, має пряме лезо, часто загострене. Характерною ознакою заступа є загнута під майже прямим кутом верхня частина металевого леза, на яку при копанні наступають ногою («заступають») для створення тиску на лезо. Держак заступа іноді називають «заступи́лно».
Взяла [мама] рискаль і копає [бараболю], раз попри раз корчі розриває (Стеф., І, 1949, 95).
- Обійдемось! - озвалася Христя Кавунова. - Он машина в нас! До неї ні рискаля, ні лопати не треба (Кучер, Трудна любов, 1960, 89).
Коцю́б, коцюба́, порива́ч– те саме, що й кочерга - знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі та вигрібання жару й попелу. У сучасній українській мові слова «коцюба» і «кочерга» вважають синонімами.
Держак коцюби (кочерги) називається коцюби́лно(коцюби́льно) або кочержи́лно (кочержи́льно). Місце біля печі для коцюб (коче́рг) - коцю́бник або кочере́жник.
Є прізвище Коцю́ба́. Є дія – коцюбнути, тобто замерзати, дубіти, клякнути.
Коцюба належить до начиння, яке використовується біля печі. За формою вона нагадує сапку або г-подібний крюк. Ці знаряддя робили ковалі, а ручка, як правило, була дерев'яна. Коцюбою перемішували дрова, галузки, солому, якими палили піч. Потім вигрібали з печі жар та попіл.
В залежності від форми та розмірів пічки коцюб (коцюба) теж буває різний.
В українській літературі та фольклорі слово «коцюба» зустрічається досить часто:
Ні богові свічка, ні чортові коцюба́.
Гриць з тихим усміхом дивиться в огонь, держачи в руках коцюбу.
Мовчи, суко, чорт з тобою! ось я тебе коцюбою! Чуб.
Вона поштурхає коцюбою в печі та й затикає каглу (І. Нечуй-Левицький);
В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас (І. Нечуй-Левицький.
З майна вона встигла врятувати лише одну сковорідку та дві кочерги (Ю. Збанацький).
Кульчики — діалектна назва сережок – прикраси, що продягається в мочку вуха людини. У деяких народів сережки носять у ніздрях. В сучасному житті сережками прикрашають навіть губи та пупки. І не тільки жінки, а й чоловіки. Чого тільки у світі не буває!
Кульчик в однині - іменник чоловічого роду.
На сережки ще кажуть - СЕ́РГИ, КОВТКИ́, КУ́ЛЬЧИКИ, ЗАВУ́ШНИЦІ (ЗАУ́ШНИЦІ).
«Словник української мови» так пояснює походження цього слова:
Скорочення - пор. - порівняй | ч. - чеська | п. - польська | ст. - старе | тс. - те саме
А ще сережками називають суцвіття рослин – берези, горіха, вільхи, верби, ліщини тощо.
В українській літературі можна зустріти різні назви цієї прикраси.
(Оленка:) Яка ти стала гарна в сережках! (І. Нечуй-Левицький).
Галаслива строката юрба жінок.. блискотить очима, сергами і браслетами (Григорій Тютюнник). Прийде (Гнат) з ярмарку, то вже неодмінно принесе гостинця: хустку, або ковтки, або й разок намиста (М. Коцюбинський).
Вони (татарки) обмили її від ніг до голови запашною водою, старанно підрізали їй нігті на руках і ногах і пофарбували їх рудою хною, підмазали очі, простромили в уші розкішні перлові кульчики (Тулуб, Людолови, І, 1957, 223).
Ой, я пасла коні, коні у чужій стороні, За кульчики, за перстені, за ябка [яблука] червоні (з народної пісні, записана в с. Кульчиці Самбірського району Львівської області).
Там і справді був цей ніби Антонич – якийсь довготелесий старигань у капелюсі та плащі і з кульчиками у вухах, такий собі урбаністичний фантом (Ю. Андрухович).
Іван перебирав її металеві й пластмасові намиста, відчував, як до ранку охолоджується срібло її кульчиків і перснів, спостерігав, як лущиться лак на її нігтях (С. Жадан).
Друзі, сьогодні – День рідної мови. Українська мова змінювалася під впливом історії, традицій, суспільного побуту. Навіть зараз ми чуємо відгомін історичного укладання мови на території нашої держави: хтось їде до вуйка, а десь одяг вішають на тремпель.
Сьогодні згадаємо КАБАЧОК. Ви думаєте, що на всій території України він так і називається? Ні! Ось на Дніпропетровщині, де знаходиться багато бахмутян, ці овочі називають КАБАЧАТА. Навіть у магазині на ціннику написано саме так!
