Центральна міська бібліотека продовжує цикл публікацій «Нові імена на карті м. Бахмут». Він присвячений  особистостям, чиї імена з’явились у  назвах вулиць міста  згідно з Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 2016р. № 984-VIII. «Про перейменування окремих населених пунктів та районів». Так склалося, що не всі ми знаємо тих людей, на честь яких перейменовано вулиці міста. Тож ці публікації, сподіваємось, допоможуть заповнити прогалини у наших знаннях про свій рідний край та його діячів.

Новгородцев Павло Іванович – видатний юрист – правознавець, філософ, історик, громадський і політичний діяч, представників лібералізму. На його честь перейменовано вулицю Ф. Дзержинського.

Павло Новгородцев народився 16 (28) лютого 1866р.  у м.  Бахмут у родині купця ІІ гільдії.  Після закінчення у 1884 році гімназії із золотою медаллю вступив  на природниче відділення фізико-математичного факультету Московського університету, але вже через місяць перевівся на юридичний факультет.  Пізніше вивчав право в Берліні і Парижі.

У 1902 році захистив докторську дисертацію в Петербурзькому університеті. Був професором Московського університету по кафедрі енциклопедії права і історії філософії права,викладачем на Вищих жіночих курсах (з березня 1915 року — професор), співпрацював в журналі «Питання філософії і психології»,

В 1906 р. став депутатом I Державної Думи від рідної Катеринославської губернії.

З 1904 року П. І. Новгородцев був членом ради Союзу Визволення, в 1905 році вступив до конституційно-демократичної («кадетської») партії. Після розпуску думи в числі багатьох інших депутатів підписав «Виборзьку відозву» від 10 липня 1906 року і був засуджений за ст.129, ч.1, п.п.51 і 3 Кримінального Уложення і провів три місяці в тюремному ув'язненні. Після звільнення відійшов від активної політичної діяльності, зосередившись на науково-викладацькій роботі.

У 1907 році Павло Іванович Новгородцев став директором (першим ректором) щойно утвореного Московського комерційного інституту, який очолював до 1918 року, і як професор читав лекції з філософії. П. І. Новгородцев був вельми вимогливим і суворим, але здобув любов і повагу і з боку товаришів по службі, і з боку студентів. У нього був дар об'єднувати людей. Він створив в середовищі викладачів і студентів дух солідарності та відданості факультету.

У 1911 році разом з групою інших професорів П.І. Новгородцев залишив Московський університет на знак протесту проти політики Міністерства народної освіти щодо вищої школи.

У роки Першої світової війни він був співробітником Всеросійського союзу міст і московським уповноваженим Особливої ​​наради по паливу. Після Лютневої революції 1917 знову був обраний професором Московського університету, став членом-засновником "Ліги російської культури" і її Тимчасового комітету в Москві. Обраний знову до складу ЦК кадетської партії, П. Новгородцев зайняв виразно антиреволюційну позицію, вважаючи за необхідне встановлення військової диктатури для запобігання державної катастрофи.

В 1918 році разом з С.М. Булгаковим, Н.А. Бердяєвим та ін. Павло Новгородцев публікує збірник «З глибини», присвячений дослідженню причин російської революції і необхідності зміни принципів світогляду інтелігенції. Свій погляд на події, що відбуваються, Павло Іванович висловлює в статті «Про шляхи і завдання російської інтелігенції». Однак тираж збірки новою владою був конфіскований як контрреволюційна література. На захисті дисертації свого учня І.А. Ільїна Новгородцев П.І.  був попереджений про підготовку арешту, про обшук і засідку на квартирі, і завдяки цьому уникнув арешту. Після кількох тижнів перебування в підпіллі Павло Новгородцев перебрався в розташування білих армій і фактично очолив роботу кадетської партії.  У жовтні 1918 виїхав на Південь. Співпрацював з А.І. Денікіним і Врангелем.

У 1920 році через хворобу емігрував до Німеччини, жив і працював у Берліні. У 1921 році переселився до Праги. Але головним приводом для еміграції послужили події, що відбувалися в Росії. Новгородцев П.І. рішуче не прийняв революцію, не поділяв її ідей, а зміни, які відбувалися в країні, вважав згубними для неї. У 1921-1922 рр. читав лекції в Ахенській технічній школі. П.І. Новгородцев - засновник і декан факультету Російського юридичного інституту в Празькому університеті. Брав активну участь в діяльності Російської академічної групи в Празі і створенні Російського національного університету.

Помер 23 квітня 1924 у Празі. Похований на Ольшанському кладовищі.

Павло Новогородцев був прихильником ідеї правової держави, обґрунтовував підпорядкованість держави праву. Підкреслював, що суспільний прогрес незмінно веде до появи правової держави. Особливе місце в системі прав, за Новгородцевим, має займати право на гідне людське існування. Гадав, що метою суспільного розвитку має стати «благодатне просвіта душ». Його ідеї та погляди актуальні і сьогодні.

Павло Новгородцев – автор багатьох робіт з права та філософії.

12.25_Novgorodtsev.jpg

Джерела:

Повнотекстові роботи П.І. Новгородцева представлені на сайтах:

Новгородцев П.И. Введение в философию права: кризис современного правосознания. Режим доступу - https://web.archive.org/web/20060617075559/http://www.auditorium.ru/books/988/

https://biblioclub.ru/index.php?page=author_red&id=208

https://www.rea.ru/ru/org/managements/Direkciya-cifrovizacii-i-elektronnih-resursov/biblcentr/Pages/author-Novgorodtsev.aspx

Детальніше про Павла Новгородцева можна дізнатись тут:

Новгородцев, Павел Иванович. Режим доступу –

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%86%D0%B5%D0%B2,_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BB_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Новгородцев Павло Іванович. Режим доступу - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%86%D0%B5%D0%B2_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://gorod.dp.ua/tema/persons/?pageid=2374

https://pravo.hse.ru/constlaw/constitutionalists/novgorodcev

 

Просмотров: 468 | Добавил: AdministratoR | Дата: 13.07.2020 | Комментарии (1)

Центральна міська бібліотека продовжує цикл публікацій «Нові імена на карті м. Бахмут». Він присвячений  особистостям, чиї імена з’явились у  назвах вулиць міста  згідно з Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 2016р. № 984-VIII. «Про перейменування окремих населених пунктів та районів». Так склалося, що не всі ми знаємо тих людей, на честь яких перейменовано вулиці міста. Тож ці публікації, сподіваємось, допоможуть заповнити прогалини у наших знаннях про свій рідний край та його діячів

Василь Першин – на його честь перейменована вулиця Комсомольська.

Василь Іларіонович Першин  - Голова Бахмутської міської думи - увійшов до історії міста Бахмут як найяскравіша постать кінця ХІХ – початку ХХ століття. Мешканець міста, купець середнього достатку, він мав будинок вартістю у 5 тисяч карбованців сріблом та одне підприємство.

В 1890р. Василь Першин стає Головою Бахмутської міської Думи і очолював її майже 25 років. Міський голова обирався на загальних зборах «гласних» один раз на чотири роки.

Василь Першин дуже багато зробив для розвитку міста. Він був дуже наполегливий, мав здібності передбачати та розуміти процеси, які відбуваються у

 суспільстві. Він опікувався освітою, медициною,

культурою. В архівах Харкова, Києва, Воронежу, Дніпра, Москви та Петербургу збереглися сотні листів за підписом Василя Першина про необхідність відкриття у Бахмуті гімназій, училищ, будівництва водопроводу, електростанції, притулку для сиріт, впорядкування та благоустрою міста, розвитку культури.

26 травня 1910р. Василь Першин на прийомі у Царському Селі підніс царю Миколі ІІ від Бахмуту хліб-сіль. На честь цієї події в міській думі була встановлена мармурова дошка.

На початку 1912 року обговорювалась можливість висунення кандидатури Василя Першина до складу IV Державної Думи.

У 1916 році з незрозумілих причин Василь Іларіонович Першин залишив посаду міського голови Бахмуту. Подальша доля його та його родини невідома.

 

Більш детально про Василя Першина можна дізнатись з наступних видань:

 

Татаринов С. Й. Донбас-Бахмут. Постаті історії: Біографічні нариси/С.Й. Татаринов, Є.А. Пилипенко, Д.В. Єфімов. - Харків: Експрес-книга, 2018. - 332 с.

Татаринов С.Й., Тутова Н.О., Тутов П.М. Бахмутський край – видатні сторінки історії: Історико-краєзнавчий нарис. -  Харків: Мачулін, 2013. – Стор. 103-105.

Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Нариси історії самоврядування в Бахмуті і повіті у XVIIIXX століттях. – Артемівськ, 2008.  – Стор. 47-49.

Першин Василий Илларионович. Режим доступу - http://istoki.org.ua/node/2

 

Просмотров: 521 | Добавил: AdministratoR | Дата: 13.07.2020 | Комментарии (0)

Шановні користувачі!

Читайте українською   у будь-якому форматі !!!

Довідково-інформаційний сектор бібліотеки завжди з Вами!

 

«Кобзар» — назва збірки поетичних творів Тараса Григоровича Шевченка. У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії. Всього за життя Шевченко створив 228 поетичних творів: віршів, поем та балад, однак слід зазначити, що деякі з віршів Шевченка мають декілька дуже відмінних один від одного варіантів і тому кожен з цих варіантів вважається окремим твором.

Всі з 235-ти поетичних творів Шевченка написані українською мовою, окрім двох: вірша Тризна (Безталанний) та поеми Сліпа, написаних російською. «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.

 

Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.

Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.

 

Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.

 

До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».

 

Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. Кількість сторінок різнилася від 106 до 116-ти. Це пов’язано з тим, що в друкарні в деяких примірниках відновили вилучений цензором текст. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».

 

Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.

 

 

«Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду». Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.

 

Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.

Сьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги. Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.

 

Радимо  ознайомитися :

 

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т.Г  Шевченко. – К. : Дніпро, 1982. – 647 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т.Г  Шевченко. – К. :Дніпро, 1976. – 598 с.

Шевченко Т. Г. Кобзар : відтворено з видання  1840 р. / Т.Г Шевченко. – Факс. вид. – К. : Дніпро, 1974. – 114 с.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т.Г. Шевченко. – К. : Дніпро, 1972. – 698 с. : портр. – (Шкільна бібліотека).

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т.Г  Шевченко. – К. : Держлітвидав, 1960. – 527 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т.Г  Шевченко. – К. : Дніпро, 1980. – 613 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т.Г  Шевченко. – К. : Держлітвидав, 1961. – 615 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т.Г. Шевченко. – К. : ДВХЛ, 1954. – 490 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т.Г  Шевченко. – К. : Дніпро, 1986. – 542 с. : ілюстр.

Шевченко Т. Г. Кобзар : повна зб. поезій / Т.Г. Шевченко. – Вид. ювіл. – К. : Держлітвидав, 1939. – 749 с. :ілюстр., портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар (вибране) / Т.Г. Шевченко. – К. : Рад. шк., 1954. – 675 с. : ілюстр. – (Шкільна бібліотека класиків).

Шевченко Т. Г. Кобзарь / Т.Г. Шевченко. – М. :Книга, 1989. – 227 с. : ил. цв. – Библиогр. в примеч.: с. 229-230.

Шевченко Т. Г. Кобзарь : пер. с укр. / Т.Г. Шевченко. – М. : ГИХЛ, 1954. – 742 с.

Шевченко Т. Г. Кобзарь : пер. с укр. / Т.Г Шевченко. – М. : ОГИЗ, 1947. – 686 с

Категория: Ювілеї року | Просмотров: 377 | Добавил: AdministratoR | Дата: 13.07.2020 | Комментарии (0)

Библиотекари Бахмутской централизованной библиотечной системы искренне поздравляют коллектив редакции газеты «Вперед» с высокой наградой - Грамотой Верховной Рады Украины «За высокие заслуги перед украинским народом» и победой в уникальном творческом конкурсе «Журналисты важны», опыт которого будет распространен и на сайтах Международной и Европейской федерации журналистов».

Печатные СМИ очень важны и нужны всегда в жизни каждого человека, но в период карантинних мер - это приток «кислорода информационного», что дает возможность жить одной жизнью с городом, радоваться его успехам, переживать за просчеты или неудачи в чем-то, делиться о наболевшем или о радостном событии, то есть, будучи на изоляции, не терять связи с ним - самым лучшим и родным Бахмутом.

Газета всегда поднимала важные, жизненные информационные темы, поэтому так востребована и любима бахмутчанами и жителями Бахмутского района, и не только в период «COVID-19».

Так держать, Впередовцы! Мы гордимся Вами, дорогие журналисты!

Категория: Звернення | Просмотров: 382 | Добавил: AdministratoR | Дата: 13.07.2020 | Комментарии (0)