Осел квітник уздрів І остовпів:

— Сп’янієш від такого аромату!

А красота?! Такої ще не їв!

Яка ж природа на красу багата!

А я красу цінити змалку звик...—

Сказав і пастися попхався у квітник.

Ця байка належить перу відомого українського поета-сатирика, байкаря Петра Харитоновича Красюка, 100-річчя від дня народження якого відзначається цими днями.

Народився Петро Красюк 1 січня 1924 року в селянській родині у с. Трахтемирів на Черкащині. Після закінчення семирічки в рідному селі вступив до Переяслав-Хмельницькоого педагогічного училища. Там він встиг закінчити два курси до війни. У 1943 році був вивезений гітлерівцями на примусові роботи до Німеччини.

У 1946 році, після повернення на батьківщину, закінчив педагогічне училище та був скерований працювати на Рівненщину, в с. Висоцьке Дубровицького району. Там він прожив більше піввіку, вчителював з 1946 до 1984 року. У 1958 році заочно закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту.

Уже з перших років учителювання він почав публікувати свої твори у місцевий і обласній пресі. У 1957 р. вийшла його перша книжка «Байки і гуморески». Згодом побачили світ книги «Яке коріння, таке й насіння» і «Премійований Кіт». Ці збірки викликали широкий резонанс серед читачів. У 1965 р. Петра Красюка було прийнято до Спілки письменників України.

Від широкого Дніпра до Горині пролягла його життєва дорога, від Поліського краю до столичного Києва і до всієї України, а також далеко за її межі простелився його творчий шлях.

За своє активне життя видав два десятки книжок сатири і гумору  -  «Виграш — програшем» (1966), «Поголений Їжак» (1969), «Сміття і Мітла» (1971), «Пасивний Бобер» (1973), «Ворона на естраді» (1976), «Непідкупний Ведмідь» (1977), «Обережний Півень» (1983), «Хід конем» (1989), «Ретельний терпуг» (1992), «Самостійний син» (1993), «Регламент для Зайця» (1997), «З вогню та в полум'я» (1998), «Дипломатична розмова» (2001), «Двоюрідний чоловік» (2002). До 80-річчя від дня народження письменника у 2003 році було видано двотомник його творів.

Окремі його твори перекладено російською, білоруською, тувинською, єврейською, польською та болгарською мовами. Лауреат літературних премій імені Миколи Максися (1967), ім. Валер'яна Поліщука (1983) та ім. Микити Годованця (1987).

Також Петро Красюк став першим лауреатом Нобельської премії.

У 2003 р. в с. Нобель Зарічненського району відбувся перший всеукраїнський фестиваль гумору «Лауреат Нобельської премії». І першим лауреатом тут став Петро Красюк. Він плідно працював на сатирично-гумористичній ниві. Його нові твори часто з'являлися на сторінках рівненської газети «Вільне слово» (раніше «Червоний прапор»), постійним автором якої він був більше 50 років. Друкувався патріарх сучасного українського гумору і сатири й у багатьох інших періодичних виданнях.

Його творчість мала широкий розголос, а його ім'я стоїть в одному ряду з відомими творцями байки і сатирично-гумористичних творів в українській літературі  - Степаном Олійником, Микитою Годованцем, Іваном Сварником, Олександром Ковінькою, Сергієм Воскрекасенком, Петром Сліпчуком та іншими майстрами дотепного слова.

Петро Красюк впевнено продовжував кращі традиції українського гумору, творчо розвивав їх. Це було високо оцінено літературними критиками, зокрема такими, як Петро Лещенко, Григорій Дем'янчук, Іван Пащук та ін.

Петро Красюк все життя боровся проти несправедливості, лицемірства, підлості. І не злукавив. Навіть в своїй «Автобіографії на замовлення», яку він напише у 70 років, він скаже:  «Як би все залежало тільки від мене, а не від моїх батьків – Харитона Івановича і Галини Ничипорівни Красюків – я обрав би не 1 січня 1924 року, що є днем мого народження, а іншу дату – теплий весняний чи літній день, бо не люблю холоду ні в природі, ні у взаєминах між людьми».

Таким він назавжди залишився і в творчості, і у людській пам’яті – щирим, добрим, світлим, безмежно гостинним і надзвичайно мудрим.

Петро Харитонович Красюк помер 8 січня 2008 року.

Тож згадуємо або навіть відкриваємо для себе твори українського байкаря, які і сьогодні, на жаль, не втратили своєї актуальності.

СОЛОВЕЙКО І СЕЛЕЗЕНЬ

Одного разу Соловейко захотів

Сказати правду Селезню про спів:

— Не ображайтеся за те, що я

Осмілюся на ваші хиби тут вказати...

— На хиби? Ти? — І Селезень сердито зирк

на Солов’я.—

Ти що ж це, поучати

Збираєшся мене, старого співака?

І що за птиця ти така?!

Тебе ще і на світі не було,

Як я кричав на все село.

Та в мене, ках-ках-ках... у мене стаж!

— Не гнівайтесь. Про стаж я знаю,

І стаж я не чіпаю.

Все ж зауважую, що голос ваш...

— Мій голос? Ні,

Ти не доріс, мій друже, щоб мені

Смів зауваження давати!

Щоб я та слухавсь Солов’їв?

Ти ба, чого він захотів!

Я не дозволю компрометувати

Ні стаж мій, ані спів!..

Одначе, щоб співати,—

Не стаж, а голос треба мати!

Читати – «Автобіографіяч на замовлення» - http://libr.rv.ua/ua/virt/158/

Байки та гуморески - https://ukr.sovfarfor.com/lteratura/bajky/423-petro-krasjuk-bajky.html

                                        https://gumoreski.in.ua/autors/krasyuk-petro

Дивитись ролик про життя та творчість байкаря - https://www.slideshare.net/Savua/p-krasyuk