Так склалася доля, що ми опинилися у місті Жовті Води Дніпропетровської області. Це містечко прихистило дуже багато внутрішньо переміщених осіб. Тільки з нашої Бахмутської громади близько тисячі чоловік. Зараз бахмутяни намагаються згуртуватися і створити свій осередок.

Місто розташовано на границі Дніпропетровської та Кировоградської областей. Має багату історію, повязану з Богданом Хмельницьким. У радянській Україні це був один із 15 так званих «поштових ящиків». Місто комфортне, з продуманим плануванням, з затишними скверами.

Ми приїхали у місто наприкінці вересня, коли почалися сипатися каштани. І якщо дома це дратувало, то тут каштани під ногами сприймалися як щось рідне, нагадування про дім. Каштани на вулицях збирають усі мешканці та здають до аптек на переробку на ліки.

Особливість міста - багато білок. Вони тут усюди - у парках, у дворах житлових будинків, іноді можуть заглянути до тебе на балкон.

У дворі дома, де ми арендуємо квартиру, живут білки. Місцеві прозвали їх Олька та Борька. Літом у них були маленькі більчата. Зараз вже холодно , тому мешканці будинку підкармлюють білок – кладуть у дупло дерева яблука, горішки.

Будинок культури та дозвілля Жовтих Вод нагадує мені наш Центр дозвілля ім.Мартинова. Особливо, коли увечері за ним сідає сонце. Колір фасаду змінюється та становиться таким як у нас.

В Жовтих Водах знайшли прихисток три бібліотекаря нашої системи. Ми вже познайомилися з керівником місцевої системи бібліотек Волиною Аллою Олександрівною. Нещодавно провели у центральній бібліотеці зустріч бахмутян з представниками міжнародної організаціїї. Дякуємо коллегам за підтримку та теплий прийом.

Свою розповідь я хотіла би назвати «Життя на паузі». Так, ти не чуєш вибухів, спиш у теплому ліжку, готуєш іжу, гуляєш містом. Але сприймаєш це як щось тимчасове, тому що головне у твому житті - це очікування повернення додому, у рідний, поранений Бахмут.