8 січня 1824 року в Мерілебоні, на півночі лондонського Вестмінстера, народився батько британського детективу Вільям Вілкі Коллінз.

Вільяма Вілкі Коллінз - один із зачинателів детективного жанру, автор широко відомих романів «Жінка в білому» та «Місячний камінь». Його перу належать 30 романів, понад 60 оповідань, 14 п'єс. В цих творах розкрився талант майстра таємниць, напруженої інтриги та злочину. Кращі твори письменника написані в жанрі сенсаційного роману, який поєднав епоху готичного роману з детективними.

Коллінз-новатор висловив свої вимоги до сенсаційного роману коротко: «примусити читачів сміятися, плакати, чекати з нетерпінням». Всі три компоненти стали характеристикою нової школи- сенсаційної, розрахованої на те, щоб поєднувати цікавість, напружену інтригу з мелодраматизмом та чутливістю.    

Життя Коллінза також приховує чимало сенсаційного та незвичного. Він був старшим сином відомого англійського пейзажиста Вільяма Коллінза, котрий досяг успіху неймовірною працею. Ім’я Вілкі належить хрещеному батькові та другові батька серу Девіду Вілкі. Дід майбутнього письменника був також причетним до живопису: він працював реставратором і оцінювачем картин, але доля йому не усміхнулася, і він помер у злигоднях. Вільям здобув чудову шкільну освіту, але... взявся торгувати чаєм, згодом пробував навчатися юриспруденції, проте ніколи не практикував. Справжнім відкриттям світу для нього стала подорож з батьком в Італію у 1836— 1838 pp. Саме ця мандрівка до витоків європейської цивілізації справила величезний вплив на розвиток його романтичної уяви, відклала в пам’яті незабутні картини античної культури. Згодом Коллінз напише роман «Антоніма, або Падіння Риму» (1850), роман епігонський, схожий на твір його співвітчизника Е. Булвера-Літтона «Останні дні Помпеї».

Розчарувавшись у комерції, Коллінз у 1848 р. видав свою першу книгу — біографію батька, потім співпрацював з журналами, які видавав Ч. Діккенс. Розпочалася дружба двох людей, пов’язаних спільними творчими планами і майже однаковими акторськими амбіціями. Але справжній талант Коллінза проявився у романі «Базіль» (1852) — талант майстра таємниці, напруженої інтриги та злочину. Найкращі твори письменника — «Без імені» (1862), «Жінка в білому», «Армадель» (1866) і «Місячний камінь».

Особа письменника також містить сенсаційне й незвичайне. Наприклад, його дружина Керолайн Грейвз послужила йому прототипом головної героїні романe «Жінка в білому». Цей класичний трилер увійшов до списку найбільш читаних детективів світу.

Мало кому відомо, що захоплюючий сюжет - не просто вигадка письменника. Він навіяний реальними подіями, що не тільки лягли до основи твору, а й визначили подальше його особисте життя, побудоване урозріз з мораллю суспільства.

Дивовижна зустріч відбулася в ночі на пустинній лондонській вулиці. Того вечора Коллінз проводжав своїх гостей. Раптово нічну тишу перервав несамовитий жіночий крик. Біля воріт якогось особняка виникла, за спогадами письменника, фігура дуже красивої молодої жінки в білому одязі. Коллінз, залишивши друзів, побіг слідом за жінкою. Він об'явився тільки наступного дня. За його словами, втікачка виявилася нещасною молодою вдовою, яку якісь зловмисники тримали в ув'язненні протягом декількох місяців, щоб змусити відмовитися від спадщини. Красуня справила таке враження на письменника, що він поселив її у себе і не розлучався з нею до кінця своїх днів. Ось тільки Діккенс не схвалював відкритого співжиття Коллінза з Керолайн і навряд чи припускав, що його друг здатний піднести ще більш скандальний сюрприз. У середині 1860-х років Коллінз, до того часу ставши знаменитим письменником, зійшовся з ще однією жінкою - Мартою Радд. І  фактично став двоєженцем. Втім, письменник свій зв'язок відразу з двома жінками приховував від усіх. В одному будинку його знали під справжнім ім'ям, а в іншому - як адвоката Вільяма Доусона.

      Обидві жінки прожили з Коллінзом довго і щасливо. Він виростив Елізабет, доньку Керолайн, яку вважав своєю прийомною дочкою.  Марта народила йому трьох дітей - сина і двох дочок.

Між 1870 і 1889 pp. Коллінз написав ще понад 15 романів, зокрема «Жовту маску, «Готель з привидами», «Гроші міледі». Ці твори різні за своєю художньою вартістю, але Коллінз ніколи не втрачав слави сенсаційного письменника.

У 1873—1874 pp. Коллінз вирушив у Сполучені Штати для читання лекцій. Проте його приваблювала акторська кар’єра і гучний успіх, який він розділив зі своїм другом Ч. Діккенсом. Уже в 1851 p. Коллінз зіграв роль слуги у комедії Булвера-Літтона, а в 1874 р. обоє виконали дві головні ролі у п’єсі Коллінза «Замерзла глибина». Серед публіки був герцог Девонширський і головний суддя. Успіх був приголомшливий, і п’єсу виконали повторно у присутності королеви Вікторії та принца-консорта. Творча співдружність Діккенса та Коллінза була плідною для обох. Вплив Коллінза відчутний у романах Діккенса 60-х років, особливо у «Нашому спільному другові», «Великих сподіваннях» і «Таємниці Едвіна Друда». Таємничі, загадкові зникнення героїв, з’ява їх під іншими іменами, використання нової ситуації для пояснення загадки, розслідування злочинів, виявлення справжніх доброчинців, нез’ясовані заповіти і непередбачувані кінцівки — все це ознаки сенсаційного роману.

Психологічний експеримент займає велике місце в кожному романі.  Вигляд предмета, з яким пов’язані таємниця чи злочин, має впливати на поведінку персонажа таким чином, аби окремі деталі його розмови, пози, руху, манера говорити, подані у творі майже непомітно, мимохідь, поступово підготували читача до пошуків правильного вирішення. Проте часто автор підказує читачеві оманливий хід, тим самим інтрига посилюється, нагнітається драматизм, наростає потреба очікування чогось важливого та страшного, незвичного та непередбачуваного.

Коллінзу вдається утримувати фантастичну рівновагу між гостросюжетним романом і романом характеру. Його твори цілком відповідають вимогам детективного жанру, але хитросплетіння детективного сюжету зовсім не спрощують характерів: вони виникають переважно з ретельного спостереження та вигадки.

Як і більшість письменників вікторіанської епохи, Вілкі Коллінз у своїх творах неодноразово звертався до теми надприродних, містичних подій та явищ. Спільно з іншими авторами він брав участь у написанні оповідань для присвячених примарам та привидам різдвяних випусків журналів «Цілий рік» і «Домашнє читання». До фантастичних творів можна віднести його розповіді «Женщина из сна» (1855), «Мертвая рука» (1857), «Призрак Джона Джаго» (1873), «Прикосновение призрака» (1885)

Починаючи з 1880 року здоров'я письменника дедалі більше погіршувалося. У 1889 році після аварії з візком у нього також почалися проблеми з легенями. Вілки Коллінз помер у Лондоні 23 вересня 1889 року у віці 65 років.