08:58
Василь Михайлович Елланський

Василь Михайлович Елланський, за визнанням Миколи Зерова, був «сильною, впливовою постаттю» на літературному полі. Народився він 12 січня 1894 у с. Козел на Чернігівщині. У 1903, після смерті батька, мати письменника разом з дітьми переїжджає у Чернігів. Скрутне матеріальне становище у сім’ї змушує Василя Елланського навчатися у Чернігівській духовній семінарії, яку він щиро не любив. Проте саме тут він потоваришує з Павлом Тичиною, разом з ним та іншими семінаристами почне відвідувати знамениті «суботи» у вітальні Михайла Коцюбинського та захоплюватися художником та людиною Михайлом Жуком, який викладав у тій же семінарії.

По закінченні четвертого класу семінарії (1914) вступає на економічне відділення Київського комерційного інституту, який не закінчив, оскільки повністю подався у вир революції. У 1920-х ім’я В.Еллана-Блакитного уже більше асоціюється з державною, громадською роботою та публіцистикою. Живучи в Харкові, свої службові пости й досить високе становище в державних органах Василь Елланський використовує переважно для збирання сил української літератури та культури загалом. Він - перший і незмінний редактор урядової газети «Вісті ВУЦВК» та додатка до неї — «Література. Наука. Мистецтво», заснував і редагував журнали «Всесвіт», «Червоний перець». Заснував та очолив одне з перших літературних об'єднань після 1920-х років в Україні — спілку пролетарських письменників «Гарт», до якої входили вже відомі на той час письменники — П. Тичина, М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Йогансен, І. Кулик, В. Поліщук та ін.

Крім поетичного та організаторського, Елланський мав ще один талант – уміння дружити. Так, наприклад, у скрутні часи, він витягує П.Тичину до Харкова та влаштувує його працювати у журнал «Червоний шлях». Серед спогадів Тичини також є слова: «аби не Блакитний – Довженка б не було…», оскільки саме за сприяння Блакитного Довженко влаштувався до редакції газети «Вісті ВУЦВК», де розміщував свої карикатури, шаржі, плакати, портрети  та згодом подружився з Остапом Вишнею, Юрієм Яновським, Майком Йогансеном, також витяг він з підвалів ЧК та залучив до роботи у «Вістях» Остапа Вишню, допоміг багатьом талантам у їхньому творчому й громадському становленні.

Провідні мотиви лірики – революційна романтика, віра у всесвітню революцію, в можливість вільної України під червоними зорями. У своїй творчості Блакитний еволюціонував від громадянських мотивів у дусі народництва до імпресіонізму. В радянські часи віддавав перевагу сатирі ("Радянська гірчиця", 1924; "Державний розум", 1925) та публіцистиці; як публіцист пристрасно обстоював лінію на творення яскраво національної пролетарської української культури.

Тяжка недуга серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, призвела до його смерті на 32-му році життя. 4 грудня 1925 Василь Михайлович помер у Харкові. Згодом друзі та ті, ким опікувався письменник, були розстріляні, «зламані духовно», заслані до Сибіру, а самого поета було проголошено «буржуазним націоналістом», «бандитом» і посмертно винесено вищу міру покарання. У 1934 було демонтовано пам'ятник, який поставили йому друзі у Харкові, твори письменника були офіційно заборонені. Був реабілітований аж у 1956.

Категорія: Оголошення | Переглядів: 39 | Додав: AdministratoR | Теги: #Управління_культури_Бахмутської_мі, #Бахмутська_ТГ, #Бахмут_Жива_бібліотека, #Центральна_міська_бібліотека | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]