Володимир Дрозд (1939 – 2003) – український письменник, прозаїк, поет, драматург, журналіст, публіцист, рецензент, редактор.

Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1939 року у селі Петрушин на Чернігівщині у родині колгоспників. З дитячих років його вабило до себе художнє слово, література, він багато читав, добре вчився. Тому не дивно, що у 1959 році, відразу після закінчення школи, цілеспрямованого й обдарованого юнака прийняли на посаду журналіста у районну газету «Голос колгоспника».

Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів. Двадцяти трирічним юнаком, працюючи у редакції обласної молодіжної газети «Комсомолець Чернігівщини», видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

Тоді ж Володимир Дрозд починає співпрацювати з республіканськими газетами «Літературна Україна» і «Молодь України». Але на початку 1963 року за бунтарство проти офіційних канонів мистецтва соціалістичного реалізму його спочатку звільняють з роботи, а у серпні призивають до лав радянської армії й відправляють служити на 3 роки в Забайкалля, подалі від суспільства. Після демобілізації, протягом 1966 – 1970 років, Володимир Дрозд працював старшим редактором видавництва «Радянський письменник».

У 1968 році закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, де заочно навчався на факультеті журналістики.

З 1983 по 1985 рік Володимир Дрозд працює головним редактором у створеному не без його участі журналі «Київ», який невдовзі відзначився сміливими публікаціями заборонених творів українських авторів. З 1992 року він є головою Літфонду України. Протягом 1991 – 1999 років – секретар та заступник голови Національної Спілки письменників України.

Творча спадщина письменника вражає: 14 романів, 17 повістей, майже 3 сотні оповідань, новел, есеїв, нарисів, публіцистичних статей, рецензій, 2 збірки поезій, триактна п'єса «Леви на воротях», публікації у колективних збірках.

Почавши літературну роботу як новеліст і продовжуючи зрідка друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

Основні твори – повісті й романи «Маслини» (1967), «Семирозум» (1967), «Ирій» (1974), «Катастрофа» (1968), «Спектакль» (1985), «Листя землі».

З творами В. Дрозда, такими, як повісті «Ирій», «Замглай», «Балада про Сластьона», «Самотній вовк», новели «Сонце», «Три чарівні перлини», «Білий кінь Шептало», пов’язані досягнення химерної прози, українського варіанту модного в літературі 70-х міфологізма. Будучи представником химерної прози, розвиваючи її, Володимир Дрозд спирався на фольклор, творчість М.Гоголя, Лесі Українки. ( Химерним називається художній твір, у якому поєднуються елементи реального і фантастичного, побутового і міфологічного, дійсного і реального).

Стилю письменника притаманні: глибокий психологічний аналіз, зосередженість на моральних аспектах життя.

За роман-епопею «Листя землі» та за роман “Ирій»  письменник був відзначений Державною премією імені Тараса Шевченка.

Був одружений з поетесою Іриною Жиленко. На жаль, дітей у них не було.

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похоронений на Байковому кладовищі.