Продовжуємо рубрику про видатних майстрів українського мистецтва. В мистецтвознавчому календарі пам’ятних дат на 20224р. значиться, що 9 січня відзначається 100-річчя від дня народження видатної української артистки Надії Петрівни Доценко.

Але, наскільки ми розуміємо, тут вкралась помилка. За старим стилем, тобто юліанським календарем, Надія Петрівна народилась 27 грудня 1913р. За григоріанським календарем це має бути 14 грудня 1913р., а не 9 січня 1914р. Тобто ювілей актриси вже минув. Але в даному випадку це не має великого значення.  Дізнаватись про видатних митців України можна будь коли.

Тож знайомимось, а хтось згадує – українська актриса театру й кіно Доценко Надія Петрівна, Народна артистка УРСР (1956). Народна артистка СРСР (1972). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1978).

Вона народилась в с. Широке Херсонської губернії.  Нині це Криворізький район Дніпропетровської області.

В 1936р. Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого  і поступила на службу в Український драматичний театр імені М. Заньковецької, який на той час знаходився у Запоріжжі.

В 1941р. в умовах військової загрози колектив театру був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір. Тут в стародавньому місті Тобольську було поновлено професійну діяльність. Не дивлячись на відповідну військово-ідеологічну спрямованість вистав того часу, група однодумців з успіхом поновила окремі вистави українського національного репертуару, які демонструвалися в містах і містечках регіону, збираючи численну і вдячну аудиторію.

В середині 1943 року колектив у повному складі переїздить до міста Новокузнецька на Кузбасі, де продовжує свою роботу. Крім того, на базі театру створюються театрально-концертні бригади, що обслуговують армійські підрозділи та лікарні.

В цих воєнних умовах вдалося зберегти практично весь основний кістяк театру. Надія Петрівна Доценко була весь цей час у складі трупи театру.

У 1944 році театр переводять на місце «постійної прописки» у м. Львів. Н. Доценко теж переїжджає до Львова, де працює і живе все своє життя.  В театрі вона зіграла багато ролей  - Мавка  ("Лісова пісня" Лесі Українки), Байба ("Вій, вітерець!" Я. Райніса), Зоя ("Казка про правду" М. Алігер), Оксана ("Гайдамаки" Т. Шевченка), Ганна  ("Вкрадене щастя" І.Франка), Тетяна ("Міщани")  та Ганна ("Васса Железнова"  М. Горького), Люсі Купер ("Поступися місцем"  В. Делмар), Ірина ("Три сестри" А.Чехова).

Спектакль «Три сестри»

З 1957р. почала зніматись в кіно. - Настя Бондаренко у фільмі "Кінець Чирви-Козиря" (1957), мати Парфена у фільмі "Партизанська іскра" (1957), Соломія Руснак "Така пізня, така тепла осінь" (1981), епізодичні ролі у фільмах "Солдатка" (1959) та "Дума про Британіку" (1969).

Фільм «Кінець Чірви-Козиря»

Фільм «Така пізня, така тепла осінь»

Нагороджена орденами Червоного прапора (1951), «Знак Почета», медалями.

Народна артистка УРСР (1956). Народна артистка СРСР (1972).

В 1978 р. стає лауреатом  Шевченківської премії  з драматургом  М.Я. Зарудним, режисером С.В. Данченком, художником  М.В. Кипріяном, акторами В.Г. Максименком та Ф.М. Стригуном (виконавцями головних ролей) за виставу «Тил» у Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької.

Померла 11, за іншими даними 10, березня 1994 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі, поле № 67.

Фільм «Така пізня, така тепла осінь» (роль Соломії Руснак) - https://www.youtube.com/watch?v=INzSFEhXMRo

Фільм «Кінець Чирви-Козиря»  (роль Насті Бондаренко, голови комнезаму) https://www.youtube.com/watch?v=7XFR40tWD9o