27 січня в світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року солдати 1-го Українського фронту визволили в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. В цьому концтаборі за час його існування, за різними оцінками, загинуло від 1,5 до 2,2 млн людей!

Оголосивши 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту, Генеральна Асамблея ООН закликала держави-члени організації розробити просвітницькі програми, щоби наступні покоління зберегли пам'ять про цю трагедію з метою запобігання в майбутньому актам геноциду і охороняти, як пам'ятки історії, місця, де відбувалися масові вбивства євреїв.

"Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість", — йдеться в резолюції ГА ООН. Ініціаторами ухвалення документа виступили понад 90 країн, в першу чергу Ізраїль, Канада, Австралія, США.

Що ж таке взагалі Голокост, значення самого слова та явища.

Слово «голокост» походить через англ. Holocaust і лат. holocaustum від давньогрецького ὁλόκαυστον і означає «цілий», або «цілковитий» та καύστος — «спалений», «спопелений» (в контексті ритуального жертвоприношення). Має значення - «всеспалення», відоме також як Шоа́ (івр. השואה‎, «катастрофа»).

Спочатку слово «голокост» мало релігійний підтекст, але також вживалося упродовж сторічь стосовно катастроф та великого лиха, переважно пов'язаних із пожежами. До прикладу, його використовували для позначання геноциду вірменів османами 1909 р., для Лувенської різні серпня 1914 р., для опису великих пожеж в Міннесоті (США) у 1918 р., єврейських погромів, заподіяних  більшовиками під час Громадянської війни 1918-1922рр.

У вузькому значенні Голокост (також Катастрофа європейського єврейства, Шоа) – це переслідування та масове знищення євреїв, що жили в нацистській Німеччині, в країнах - союзниках і на окупованих ними територіях протягом 1933—1945 років. Поруч із геноцидом вірмен в Османської імперії - один із найвідоміших прикладів геноциду у XX столітті. В даному випадку слово пишеться з великої літери.

У широкому значенні голокост — переслідування та масове знищення нацистами представників різних етнічних та соціальних груп за ознакою їхньої расової, етнічної, національної належності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих (євреїв, циган, гомосексуальних чоловіків, масонів, безнадійно хворих та інвалідів, радянських військовополонених, поляків та ін.) у період існування нацистської Німеччини. Тоді слово голокост пишеться з маленької літери.

Вперше це слово (у формі holocaustum) використав англійський хроніст другої половини XII століття Річард з Девайзеса при описі єврейського погрому, що розпочався в Лондоні після коронації Річарда Левине Серце у Вестмінстері 3 вересня 1189р.

Голокост євреїв часів Другої світової війни

Тіла померлих в’язнів концтабору Берген-Бельзен

Геноцид євреїв в нацистській Німеччині розпочався далеко не відразу після приходу до влади нацистів. Нацисти прагнули видавити євреїв з країни, проте часто останнім було просто нікуди їхати. Для євреїв Європи, за відомим висловом Хаїма Вейцмана (згодом — першого президента Ізраїлю), «світ розділився на два табори: на країни, які не бажають мати у себе євреїв, і країни, які не бажають впускати їх у свою країну». Міжнародна конференція з питань біженців у Евіані (Франція) в липні 1938 року, скликана з ініціативи президента США Франкліна Рузвельта, закінчилася повним провалом. Крім Домініканської республіки, жодна з 32 країн, що брали в ній участь, не дала очікуваним біженцям із Німеччини та Австрії ні найменшого шансу. До того ж Британія обмежувала приплив мігрантів у підконтрольну їй Палестину.

Початок переслідуванням євреїв поклав бойкот євреїв від 1 квітня 1933, і наступна хвиля расових законів, спрямованих на євреїв, котрі працювали в державних установах або за певними професіями. «Нюрнберзький закон» від 15 вересня 1935 року поклав кінець рівноправності євреїв у Німеччині і визначав єврейство в расових термінах.

Антиєврейська істерія в Німеччині призвела у 1938 році (в ніч з 9 на 10 листопада) до масових погромів, що ввійшли в історію як «Кришталева ніч» (через друзки скла, якими були всипані вулиці німецьких міст).

З початком Другої світової війни нацисти захопили країни та території з місцями компактного проживання єврейського населення — Польщу, Прибалтику, Україну, Білорусь. Одразу на території цих держав почалися створюватися табори та гетто, куди збирали євреїв та людей інших національностей, інвалідів тощо для масового знищення.

Єврейське населення СРСР знищувалося, як правило, безпосередньо в місцях його проживання айнзатцгрупами (нім. Einsatzgruppen) СС і колаборантами. Знищенням євреїв в окупованій Одеській області займалися румунські війська. По всій Україні, як і в Балтії та Білорусі, майже біля кожного навіть невеликого міста, біля багатьох сіл знаходяться «ями» — яри, куди зганяли і розстрілювали чоловіків, жінок, дітей.

На території СРСР

На момент нападу Німеччини на СРСР Україна мала найбільше єврейське населення в Європі – 2,7 мільйона осіб. «Акції зачисток» почалися з Галичини. Лише за тиждень в ініційованих нацистами погромах у Львові загинули 6 тисяч євреїв. Усього в таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст убито 610 тисяч євреїв.

На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзатцкоманда 5-ї айнзатцгрупи С розстріляла майже півтори тисячі уманських євреїв.

У серпні 1941 року німецькі військові стратили у Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисячі місцевих євреїв та євреїв Закарпаття. У травні 1944-го тих євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, вивезли до концтабору Аушвіц. Більшість вивезених загинула в газових камерах.

На Західній Україні німці і місцеве населення влаштували погроми вже наприкінці червня — початку липня 1941 р. У Львові 30 червня — 3 липня було вбито чотири тисячі євреїв, а 25-27 липня — близько двох тисяч. Крім того, у Львові було створено найбільше гетто на території СРСР, яке проіснувало з листопада 1941 по червень 1943 року. В ньому утримувалось 409 тисяч чоловік.

Меморіал Львівського гетто

Через кілька днів після захоплення німцями Луцьку там було вбито дві тисячі євреїв; в серпні розстріляли 14 700.

З двадцяти семи тисяч євреїв Рівного двадцять одна тисяча була вбита в листопаді 1941 р.

У Вінниці були вбиті 15 000 євреїв, у Хмільнику – 8 000, у Проскурові (Хмельницькому) – 7 000, в Острозі – 5 500.

Останній єврей Вінниці

У Бердичеві мешканців ґетто спочатку морили голодом, а потім вивезли на аеродром і розстріляли, поки в місті відбувався організований німцями музичний фестиваль. Так загинуло 15 000 євреїв.

В жовтні 1942 року в рові за цукровим заводом в м. Мізоч (Рівненська обл.)  фашистами було розстріляно  близько 4000 євреїв, серед яких 2300 євреїв з Мізоча, а інші – з прилеглих сіл.

Євреї центральної та східної України, яким не вдалося евакуюватися до приходу німців, потрапили в руки нацистів і розділили долю єврейського населення західних областей  - Бабин Яр у Києві, Богданівка в Миколаївській області, камера №46 алебастрового комбінату у Бахмуті. У Сталіно (Донецьку) загинуло 20 000 євреїв. У Дробицькому Яру поблизу Харкова знайшли свою смерть 12 000 євреїв.

Упізнання тіл загиблих у м. Бахмут

Наступ німецьких військ на схід і окупація ними великих територій СРСР привели до того, що під владу нацистів потрапила частина євреїв, які зуміли евакуюватися із західних районів країни на початку військових дій. Їх спіткала загальна доля єврейського населення окупованих територій (наприклад, в 1942 р. на Кубані). Багато єврейських громад Україні зникли безслідно. Із сімдесяти єврейських центрів довоєнної України 43 були знищені ще в 1941 р., а решта — до середини 1942 року.

Після заняття німцями наприкінці жовтня 1941 р. майже всього Криму, було вбито за активного сприяння місцевого населення близько п'яти тисяч кримських євреїв (кримчаків) і ще близько вісімнадцяти тисяч єврейських жителів.

Це тільки кілька прикладів знищення євреїв на території України.

У 1942 р. було знищено більшість євреїв Східної та Центральної Європи і значна частина євреїв Західної Європи. Успішний наступ радянської армії на ряді фронтів в 1943 р., зміна ситуації після Сталінградської битви і поразки армії Роммеля під Ель-Аламейном, спричинили прискорення темпів розправи нацистів над євреями.

Швидке просування радянських військ на захід примусило есесівців гарячково ліквідувати останні гетто та робочі табори і замітати сліди скоєних у них злочинів. Спеціальний підрозділ (Зондеркоммандо-1005) займалося спаленням трупів на місці масових розстрілів. Поспішно були ліквідовані майже всі гетто і табори, ще залишалися на території Польщі, Україні, Білорусі, Латвії та Литви.

Бабин Яр. Радянські військовополонені закопують тіла розстріляних під наглядом солдатів СС. Фото з архіву Українського інституту національної пам’яті (УІНП)

На останньому етапі війни, коли неминучість поразки Німеччини вже не викликала сумнівів, деякі нацистські керівники намагалися використовувати євреїв для встановлення зв'язку з союзниками, в той час як інші (передусім Гітлер) продовжували вимагати тотального знищення тих, хто ще залишався в живих. Штандартенфюрер СС Дітер Висліцені на Нюрнберзькому процесі стверджував, що наприкінці лютого 1945 Адольф Ейхман назвав йому число убитих євреїв «близько 5 млн людей».

Роль місцевого не єврейського населення окупованих Німеччиною територій в процесі Голокосту була неоднозначною. Багато місцевих жителів доносили окупантам на те, де переховуються євреї. У той же час чимало місцевих жителів-неєвреїв рятували євреїв, ризикуючи свободою і життям. Ці люди, не-євреї, названі «Праведниками світу», врятували від загибелі десятки тисяч євреїв.

Серед них - велика кількість українців, які під час окупації під страхом знищення або заслання до концтабору переховували євреїв у своїх хатах. Також неймовірним був їхній моральний подвиг, оскільки багато їхніх співвітчизників «здавали» своїх сусідів-євреїв з подальшим грабунком їхньої власності. Єврейська організація Яд Вашем визнала героями 1755 українців з числа тих, хто, ризикуючи життям, рятував євреїв. Видатним рятівником євреїв був митрополит Андрій Шептицький. Під час свого візиту до України папа Римський Іван-Павло II відмітив особливу роль греко-католицького священника Омеляна Ковча в спасінні невинних людей у 1942 р. і його жертви власним життям заради спасіння євреїв.

Україна посідає четверте місце у світі за кількістю Праведників народів світу – 2659, які отримали це високе звання від центру «Яд Вашем». Серед них були і мешканці Бахмуту.

Грамота «Праведнику світу» Наталії Кравченко з м. Бахмут (посмертно)

Взагалі жертвами Голокосту, Шоа, вважаються 6 мільйонів євреїв Європи, з яких приблизно 1,2 млн - діти. Це число закріплене у вироках Нюрнберзького трибуналу. Проте повного поіменного списку жертв не існує і досі. До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про вивезення або знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ. У Національному Меморіалі Катастрофи (Шоа) та Героїзму «Яд ва-Шем» в Єрусалимі зберігаються персональні документи, що свідчать про приблизно 4 мільйони жертв, поіменно ідентифікованих. Неповнота даних пояснюється тим, що часто єврейські громади знищували цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б повідомити імена загиблих. Війна розкидала людей, і ті, що вижили, відмовлялися повідомляти про своїх рідних як про померлих, сподіваючись на зустріч з ними.

Під час Голокосту були знищені не тільки люди — була знищена унікальна місцева єврейська культура, знищена пам'ять про те, що вона (ця культура) століттями була невід'ємною частиною культури Східної Європи. Свідчень цьому практично не зберіглося. Євреї на цих землях, які колись були центром світового єврейства, перетворилися на маргінальну меншість. У певному сенсі, нацисти зі своїми завданнями щодо остаточного вирішення єврейського питання впоралися успішно.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту призначений зберігати пам’ять про одну з найбільших трагедій людства. Утім, останній рік війни Росії проти України виразно засвідчив, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення.

Необхідний мінімум – активне осмислення та діалог, щоб сприяти постійній свідомості у принаймні значної частини суспільства того, як діють механізми соціальної агресії.

А ще – уважність з боку міжнародних інституцій до системних порушень прав людини авторитарними режимами, щоб не бути засліпленими й заскоченими зненацька тим, що людиноненависницька ідеологія загорнулася в нову, неочевидну, обгортку.

І звісно – неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання організаторів і виконавців подібних злочинів сьогодні. І без готовності діяти на випередження.

З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну  обʼєктами нападу стали ключові місця памʼяті про Голокост.

Бабин Яр. Символ Голокосту від куль у Східній Європі. 1 березня 2022 року, через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в цьому урочищі, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.

Дробицький Яр у Харкові. Це – відоме місце масових розстрілів цивільного, насамперед єврейського, населення нацистами під час Другої світової війни. За різними оцінками, тут поховано від 14 до 20 тисяч жертв нацизму. У 2002 році на місці трагедії відкрили меморіал. А у 2022-му в центральний монумент меморіалу – менору влучили російські снаряди.

Невідома доля меморіалу «Стіна плачу», який знаходиться на заводі шампанських  вин в м. Бахмут, де були заживо замуровані майже 3 000 мешканців міста  у січні 1942р. - http://artbiblio.ucoz.org/news/golokost_1942_roku_u_bakhmuti/2023-01-11-1540

Жертви  голокосту, яким вдалося вижити під час Другої світової війни, стали жертвами тепер вже з боку рашизму. Серед них - Ванда Об’єдкова була однією з тих людей, які вижили в окупованому гітлерівцями Маріуполі. Її мати була єврейкою. Ванда Семенівна вижила тільки тому, що переховувалася від нацистів у міських підвалах. У цих же міських маріупольських підвалах 4 квітня 2022 р., через 80 років, обірвалося  її життя, коли вулиці й будинки міста перетворювали в пустку російська артилерія й авіація.

Борис Романченко був в’язнем одного з найбільших концтаборів нацистської Німеччини — Бухенвальду. Крім того, його утримували в таборах Пенемюнде, Дора та Берген-Бельзен. Він опікувався збереженням пам'яті про нацистські злочини, був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора. Свої знання про жахіття Другої світової війни Борис Тимофійович передавав майбутнім поколінням. Його життя обірвалося не в нацистській в’язниці чи за колючим дротом, а у власній харківській квартирі, в яку 18 березня 2022 року влучили смертоносною зброєю росіяни. Борису Романченку було 96 років.

Література та Інтернет-джерела про Голокост

Існує дуже великий масив наукових та документальних публікацій про Голокост. Серед останніх, які вийшли, відома праця Саула Фрідлендера «Нацистська Німеччина і євреї» (2 томи), де проаналізовано передумови та перебіг Голокосту із залученням численних німецьких документів, а, головне, свідчень з щоденників очевидців катастрофи. Книжка Фрідлендера була негайно перекладена німецькою, французькою та багатьма іншими мовами й визнана науковою спільнотою й громадськістю, як одне з найфундаментальніших досліджень на згадану тему.

На Офіційному вебпорталі Державної архівної служби України «Архіви України» у вільному доступі розміщені історичні документи на тему Голокосту в Україні.  - https://archives.gov.ua/ua/

В Україні існує Український інститут вивчення Голокосту Ткума.  - https://tkuma.dp.ua/

Ним видано багато праць. Серед них – «Нацистський «новий порядок» в містах України: Збірка фотографій та документів з фондів Музею «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні». — Дніпропетровськ: Інститут «Ткума», 2015. — 336 с. - https://tkuma.dp.ua/index.php/ua/publikacy-tkuma/nauchnie-izdaniya/124-natsistskij-novij-poryadok-v-mistakh-ukrajini-zbirka-fotografij-ta-dokumentiv-z-fondiv-muzeyu-pam-yat-evrejskogo-narodu-ta-golokost-v-ukrajini

Український центр вивчення історії Голокосту  - https://www.holocaust.kiev.ua/

Українська асоціація юдаїки (УАЮ) – професійна громадська організація, що ставить за мету координацію діяльності, спрямованої на розвиток юдаїки в Україні. - https://uajs.org.ua/

Сайт з матеріалами про голокост https://web.archive.org/web/20120101213450/http://holocaust.ioso.ru/index.htm

Діти та Голокост https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%82%D0%B8_%D0%B8_%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82

Черепков В.Ф. Камера смерті - https://pravdonbass.com/sites/default/files/2022-12/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%20%D0%92.%D0%A4.%20%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B0%20%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B8%20%282016%29.pdf

Книга Мізоч - https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/mizu003.html

Голокост в художній літературі

Маріанна Кіяновська. Бабин Яр. Голосами (поезія). Аудіозапис: https://www.youtube.com/watch?v=_8a4rmCcbR8

Черепков В.Ф. Поминальные слезы: поема.