13:11
Сергій Параджанов

9 січня 1924– народився Сергій Параджанов, один із найвідоміших українських і вірменських режисерів, котрий належав до покоління, що поклало початок напрямку «поетичного кіно». Вірменин, який народився у Тбілісі. Свій неповторний талант і багату уяву він успадкував від матері, яка була дуже артистичною та ексцентричною, яскравою жінкою свого часу.

На творчість Сергія Параджанова вплинули його захоплення фольклором та образи з дитинства у Тбілісі.

Рік провчився у Тбіліському інституті інженерів залізничного транспорту.  Потім вступив одночасно на вокальний факультет Тбіліської консерваторії та в хореографічне училище при оперному театрі. Після Другої світової війни вступив на режисерський факультет ВДІКу у Москві. По розподілу його направили на роботу до Києва. Тут Параджанов зняв ряд документальних і науково-популярних фільмів.

Параджанова називали «генієм» та «маестро» його друзі – світові митці Федеріко Фелліні, Мікеладжело Антоніоні, Жан-Люк Годар, Анджей Вайда, Ів Сен Лоран, Андрій Тарковський та інші. Сам про себе режисер казав, що він: «вірменин, який народився у Тбілісі і сидів у російській в’язниці за український націоналізм».

Сергій Йосипович був і режисером, і сценаристом, актором, художником, скульптором, і композитором, костюмером, гримером, епістоляром та хореографом. За своїх вчителів Параджанов вважав Олександра Довженка та Андрія Тарковського. Великий вплив Параджанов здійснив на Федеріко Фелліні.

Першим коханням Параджанова була жінка татарської національності Ніґяр. Однак пара не змогла бути разом через родину коханої. Сім'я Ніґяр хотіла отримати немалий викуп за наречену, але в Параджанова не було таких грошей. Тоді брати жінки за непокору родині кинули її під потяг. Після нещасної історії кохання у 1955 році митець одружився з Світланою Щербатюк. Проте через шість років шлюбу пара розлучилася.

У 1950-1960 роках Параджанов працював в Україні. Перші чотири роботи режисера “Андрієш”, “Перший парубок”, “Українська рапсодія” та “Квітка на камені” були оцінені критиками “на трієчку”. Десять років пропрацював Сергій на ниві кінематографу, не отримавши жодного визнання чи нагороди. Ніхто вже й не сподівався, що він стане видатним митцем.

Першою ж роботою митця стала стрічка «Андрієш».

Коли Сергій Параджанов закінчив ВДІК, його розподілили на зйомки до Києва. Його вчитель Олександр Довженко запропонував екранізувати молдавську казку про пастуха Андрієша, який мріяв стати витязем. Одна зі студентських робіт режисера була короткометражною версією казки.

На жаль, її було втрачено, але повний метр "Андрієша" зберігся. У фільмі маленький хлопчик виконує квести, допомагаючи мешканцям села побороти зло у подобі юнака, яке оселилося в скелях. Жодного визнання після виходу стрічки Сергій Параджанов не здобув: "Андрієш" схожий на типову радянську казку з ледве помітним інтересом режисера до історії.

https://www.youtube.com/watch?v=vQjSvFv8lFs

"Перший парубок"

Це комедія, знята в типовій манері соцреалізму. Між сором’язливою дівчиною та нахабним парубком виникає кохання. Водночас селяни намагаються виконати план будівництва стадіону. Перший хлопець на селі, звісно, залучений до робіт, але прагне завоювати всю увагу дівчини.

Режисер чудово працює у комедії з гегами. Цьому посприяв блискуче підібраний каст. Втім, кіно не виділяється на тлі швидкого виробництва радянських комедій 1950-60-х років. Зразкова поведінка всіх персонажів ледве рухає "Першого парубка" до гепі-енду, бо головні герої вже живуть у щасливому майбутньому. Зрештою, це один з останніх фільмів, який здається чужорідним для вірменського режисера.

"Українська рапсодія"(1961)

За два роки з’являється документальна стрічка про Наталію Ужвій. Кіно більше скидається на шоуріл акторки, ніж на дослідження кар’єри чи особистого життя. У 1961 році Сергій Параджанов зніме її в "Української рапсодії", побачивши у ролі викладачки співу саме Ужвій.

У цьому фільмі режисер зображує історію кохання Оксани та Антона. Останнього відправили на війну. Українська співачка Оксана виконує світові хіти для міжнародної аудиторії в амфітеатрі. Її перша любов Антон перебуває у Берліні та захищає країну від вторгнення нацистів. Вона так і не змогла його дочекатися з війни, але доля обов’язково зведе їх разом.

Цікаво, що у фільмі вперше пролунала відома пісня «Як тебе не любити, Києве мій». У зйомках також брали участь мешканці селища Бучак, що на Черкащині, а також справжні військові.

"Квітка на камені"(1962)

Цей фільм спершу мав назву "Так ніхто не кохав", і знімати його мав Анатолій Слісаренко. Але режисера притягнули до кримінальної відповідальності за смерть акторки Інни Бурдученко на знімальному майданчику, тож стрічку передали Сергію Параджанову. Параджанов завершив виробництво з новою назвою, дознявши більшу частину фільму.

За сюжетом головна героїня Христина потрапила під вплив секти у шахтарському містечку. Арсен хоче визволити її з релігійного полону, бо закохався у неї. "Квітка на камені" стане останнім фільмом для режисера, який остаточно попрощається із драматичним радянським кіно. Метафоричний відкритий фінал стрічки демонструє, у якому напрямку хоче рухатися Сергій Параджанов.

"Тіні забутих предків"

1964 року він презентував картину «Тіні забутих предків», яку зняв за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Цей фільм приніс Параджанову міжнародне визнання. Зокрема, 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 – гран-прі).

Сергій Параджанов захоплювався творчістю Михайла Коцюбинського, тож для екранізації його повісті не міг нехтувати правдоподібністю. Саме тому зйомки відбувалися у Криворівні – селі, в якому український письменник написав свій твір.

Стрічка "Тіні забутих предків" вийшла у прокат українською мовою без російського дублювання. Дивом вдалося вмовити керівництво студії зберегти гуцульську говірку, що лунає у фільмі. Режисер піклувався про автентичність зображення, тому не міг дозволити собі відступів від правил.

В одному з інтерв’ю Михайло Нечай - останній відомий мольфар Карпат, який консультував Сергія Параджанова з приводу гуцульської самобутності та історії краю натякнув, що всесвітнє визнання стрічки – це плід мольфарськіх чар.

 

Подивитися фільм можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=6Fsn5PUytfE

 

«Київські фрески»(1966)

Від "Київських фресок" маємо 15-хвилинні кінопроби та документи-вказівки для знімальної групи.

«Київські фрески» — український радянський художній фільм, незавершена робота режисера Сергія Параджанова. Знятий в жанрі арт-хаусу, алегорія на теми наслідків війни. Зйомки відбувались в 1965 році, монтаж виконаний у 1966. За словами Сергія Параджанова: "Ми з Антипенко (оператор) зробили кінопроби та змонтували їх. Подивившись нашу заявку, дирекція студії одразу ж закрила фільм. Час перетворив наш матеріял на фільм, і я хочу, щоб ви подивились його..."

Подивитися за посиланням:

https://klio.dp.ua/Home/View/609

Режисер переїхав до Єревана, де намагався реалізувати проєкт про поета Саят-Нова. Для студії "Арменфільм" він зняв кілька коротких метрів, мета яких полягала у поверховій демонстрації творчості вірменських митців. Спершу це були "Страсті за Саят-Нова", а потім і 10-хвилинний фільм про художника-портретиста Акопа Овнатаняна. Короткометражне кіно "Діти – Комітасу" так і залишилося втраченим серед архівів кіностудії.

"Колір гранату" (Саят-Нова) (1969)

З 1968 року починається новий період у творчості Сергія Параджанова. Його байопік про Саят-Нова отримав негативну критику як від влади, так і від літературознавців, хоча перший титр попереджав глядачів про спробу автора відкрити внутрішній світ поета, а не розказати біографію. Саят-Нова був ще тим міфотворцем, тому важко відділити правду про його життя від брехні. Режисер з допомогою титрів підказував, що відбувається на екрані.

 

"Легенда про Сурамську фортецю" (1984)

Після п’ятирічного ув’язнення (яке насправді було довшим за зазначений термін) Сергій Параджанов вийшов на волю кволим старим чоловіком. Але він все ще хотів знімати кіно.

Оскільки реалізувати сценарій "Інтермецо" за Михайлом Коцюбинським не вдалося, він взявся за менш психологічну історію – грузинську легенду про юнака, замурованого у стіну фортеці. Формально на титрах іменем першого режисера був Давид Абашидзе, але весь фільм зняв Сергій Параджанов, знову формуючи історію із символів, образів та фольклору.

 

У 1980-х кіно перемагало на кінофестивалях у Сан-Паулу та Роттердамі, а вдома автор стрічки залишався дисидентом, якому не давали творити. Параджанов жив з продажу ручних виробів та виставок власних робіт. Втім, він пишався своїми фільмами та боровся за свободу колег. Особливо приязно він ставився до Андрія Тарковського, з яким листувався з в’язниці та якому присвятив останню стрічку.

"Ашик-Керіб"

Казку за мотивами повісті Михайла Лермонтова прем’єрували на Мюнхенському кінофестивалі, а потім показували і у Венеції. Подейкують, що директор Каннського кінофестивалю боровся за те, щоб показати її першою на Лазуровому березі, але домовитися так і не вдалося.

Це історія про бідняка Ашика-Керіба, який пообіцяв повернутися до нареченої, коли стане багатим. Але суперник принижує головного героя, викрадаючи у нього одяг. Сім років Ашик-Керіб блукає в мандрах, поки не повертається додому, щоб порадувати сліпу матір та кохану жінку, яка вже встигла вийти заміж за іншого.

"Ашик-Керіб" зажив слави однієї із найбільш впізнаваних робіт режисера, довівши, що до розшифрування стрічок, сповнених містикою та поетикою, завжди слугуватиме ключем глядацька інтуїція.

Подивитися за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=mBKTsMTbiJE

Сергій Параджанов за допомогою розфокусу та інших операторських прийомів стирає межі між сном та реальністю. Наприклад, у "Тінях забутих предків" смерть Івана залишилася за кадром, але завдяки синхронному руху камери та персонажа глядачу зрозуміло, що головний герой йде в інший світ. Зображення та звуки, поєднані режисером, дають простір для уяви та створюють такий досвід, який можливий лише в кіно.

Сергій Параджанов – культовий автор, який у своїй творчості розумів цю перевагу. Слова та музика були важливим для нього, але йому було цікаво робити кіно, яке до нього раніше не знімали.

Переглядів: 65 | Додав: AdministratoR | Теги: #Бахмут_Жива_бібліотека, #Управління_культури_Бахмутської_мі, #Центральна_міська_бібліотека, #Бахмутська_ТГ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]