20:17
Полтавська зірка німого кіно

5 серпня 1893р. у Полтаві народилася дівчинка на ім'я Віра Левченко. 

Її батько, Василь Андрійович Левченко, був корінним полтавцем, закінчив словесне відділення Імператорського Московського університету й був педагогом у рідному місті, а мати — Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат.

Віра з дитинства любила танцювати та читати вірші. Вона почала музикувати та охоче демонструвала всі свої вміння друзям та гостям домашнього салону, який тримали її батьки. 

Після смерті дідуся Вір сім'я переїхала до Москви. Спочатку навчалася в гімназії, через рік була прийнята у балетне училище Большого театру. Вона успішно склала іспити і обійшла багатьох претендентів. Але її бабуся була категорично проти такого заняття своєї онучки, і Віра була змушена кинути балет. Дівчина продовжила вчитися у гімназії. 

У підлітковому віці захоплювалася ковзанами, тенісом, добре співала, грала на фортепіано, читала вірші на гімназійних вечорах і вже брала участь у аматорських виставах. Так, якось їй дісталася роль Лариси у постановці «Безприданниці».

Але дівчинка мріяла про театр. На той час до Москви з Санкт-Петербургу приїхала одна з найпопулярніших тоді актрис Віра Комісаржевська. Побачивши на сцені велику актрису, дівчина була настільки вражена талантом Коміссаржевської, а свої мрії їй здалися зовсім нікчемними, що дівчинка важко захворіла, а потім дала собі клятву ніколи більше не мріяти про сцену та театр. 

На випускному вечорі гімназії 1910 року Віра Левченко познайомилася з юнаком — Володимиром Холодним. Володимир Холодний - юрист, адвокат, спортсмен - автолюбитель, видавник газети "Авто". Саме він став її долею, її коханням, її найбільшим щастям. Але можна сказати, що саме він став причиною її смерті. 

Ця зустріч стала доленосною в житті обох. Молоді люди покохали один одного і незабаром одружились, хоча батьки Віри були проти такого раннього шлюбу. 

Через рік у подружжя народилася донька Евгенія. При пологах лікарі попередили, що другу дитину Вірі народжувати не можна. Тому згодом, після смерті брата Володимира, вони всиновили його доньку. . 

Так Віра у 18 років вже була дружиною та матір'ю двох дівчаток. А ще доглядала за своєю мамою та сестрою. Мрії про сцену Віра лишила, але життя змінилось з початком Першої світової війни. Володимира Холодного мобілізували і відправили на фронт. Тих грошей, що він надсилав родині, катастрофічно не вистачало. І Віра була змушена шукати роботу. 

Вона практично нічого не вміла робити. В той час в світі стрімко розвивався кінематограф. Щоб не завозити фільми з-за кордону, в царській Росії відкривалось безліч кіностудій. Віра Холодна вирішила спробувати себе в кінематографі. 

На цю думку її наштовхнув Олександра Вертинський. В своїх спогадах він зазначав, що саме він запропонував Вірі спробувати себе в кіно і відвіз її на кінофабрику. 

Дебют Віри у кіно відбувся на кінопідприємстві - "Тіман і Рейнгард" ("Ера"). Режисер Володимир Гардін, до якого звернулася дівчина, описував їхню зустріч наступним чином:

«Стройная, гибкая, бывшая танцовщица, она сидела передо мной, опустив красивые ресницы на обвораживающие глаза, и говорила о том, что хочет попробовать свои силы на экране. <…> Вера Холодная тогда умела лишь поворачивать свою красивую голову и вскидывать глаза налево и направо — вверх. Правда, выходило это у неё замечательно, но больше красавица Вера дать ничего не могла».

Гардіна привернула ефектну зовнішність дівчини, і він дав їй епізодичну роль у картині «Анна Кареніна». Холодна з'являлася в масовій сцені на балі в ролі італійки-годувальниці, яка приносить Ганні нелюбу дочку. Перший фільм у кар'єрі Холодної був одним із найкращих зразків кіномистецтва свого часу: основні ролі виконували досвідчені МХАТівські актори, зйомку здійснював найвідоміший у ті роки оператор Олександр Левицький. 

Після «Анни Кареніної» шляхи Холодної та Гардіна розійшлися. «Подумки я поставив діагноз із трьох слів: „Нічого не вийде“», — зізнавався режисер у своїх мемуарах. Втім, він таки поцікавився у власника фірми Пауля Тімана, чи не варто зарахувати дівчину в їхню постійну трупу, на що той відповів, що йому потрібні «не красуні, а актриси. Після цього на деякий час дівчина залишила думки про акторську кар'єру.

У 1915 році в клубі «Алатр» Холодна познайомилася з представником студії Олександра Ханжонкова Нікандром Туркіним та режисером студії Євгеном Бауером, який відразу запропонував Холодній головну роль у фільмі «Пісня торжествуючого кохання». Він легко переконав Ханжонкова. 

Ханжонков передбачав успіх фільму ще стадії зйомок: подивившись кілька чорнових сцен, він уклав з актрисою договір терміном три роки. Це було неймовірним - у той час контракти на такий тривалий період не укладалися. 

На думку Олександра Вертинського, картина стала вершиною успіху Холодної. Чеслав Сабінський також зазначав, що «манера і стиль [акторки] були безпомилково знайдені. Задоволена була й сама актриса: «Віра Василівна дуже хвилювалася, але з тим у душі раділа і була щаслива, бо це була її перша вітчизняна роль, яка їй до душі»

Того ж року вона знялася ще у кількох фільмах. Незважаючи на те, що в роки роботи на студії Ханжонкова актриса знімалася і в інших режисерів, цей період її кар'єри вважають «бауерівським». Саме Бауер відкрив багато зірок німого кіно, в т. ч. Віру Холодну. 

В кінематографі того часу була дуже велика конкуренція, сюжети фільмів викладалися, тому фільми знімалися дуже швидко - протягом трьох днів. Але картини за участю Віри Холодної рекламувалися ще до початку зйомок — у цьому не було ризику, оскільки головна цінність стрічки полягала в участі конкретної актриси, і перехоплення сюжету не становило жодної небезпеки.

Віра Холодна стала зіркою, люди йшли до кінематографів на актрису. Фільми з нею мали шалений успіх. Глядачі ридали - не тільки жінки, але й чоловіки. 

Великий вплив на творчість Віри Холодної мала датська актриса Аста Нільсен. 

Титул зірки першої величини остаточно закріпився за Холодною після фільму «Життя за життя» - однією з найкращих постановок того часу; головною інтригою стало акторське суперництво Холодної та актриси МХТ Лідії Коренєвої: у фільмі вони грали сестер-суперниць, чия драма полягала у шлюбі без кохання. Критикам представилася можливість порівняти дві манери акторської гри. Валентин Туркін зазначав: «Гра Л. М. Коренєва уважно стежила, хвилювала і чіпала, але запам'ятовувався образ іншої героїні, яка не грала, але жила на екрані, була в рідній стихії».

Сеанси цієї картини залучали таку кількість охочих, що на них вевся попередній запис. 

За рік роботи у Ханжонкова Віра знялась у тринадцяти фільмах. Але перейшла до кіноател'є Дмитра Харитонова разом з актором Полонським. У Харитонова були в рази більші гонорари і сюжети фільмів були цікавішими. 

Згодом Віра Холодна отримала звістку про поранення свого чоловіка на фронті. Вона покинула зйомки та подалася шукати шпиталь під Варшавою, куди потрапив її тяжко поранений чоловік. За словами лікарів, Володимир навряд чи мав вижити. Його дружина багато часу провела у шпиталі та вже через якийсь час Володимир одужав.

Віра Холодна повернулася до зйомок. Жовтнева революція застала актрису за роботою над картиною «Княжна Тараканова», зйомки якої передбачалося провести в Одесі. Радянська влада йшла їй назустріч: сестра Софія писала, що в умовах економії нова влада, «знаючи, що знімається Віра Василівна Холодна, відпускали електроенергію та плівку по можливості безперебійно».

Весною 1918 року Холодна переїхала до Одеси з кіноекспедицією Харитонова, куди входили також Чардинін, Максимов, Рунич та члени їхніх сімей. Актрису супроводжували сестра Софія та дочка Женя. Друга сестра, Надя, чоловік Володимир та прийомна дочка Нонна залишилися у Москві.

Загалом вона знялася у чотирьох фільмах: «Остання танго», «Жінка, яка винайшла кохання», «Азра» та «Княжна Тараканова». Під час їх показів перед синематографом «Кіно-Уточкіне» на Дерибасівській вулиці вишиковувалися величезні черги. 

З 1917 по 1919 рік Віра Холодна знялася більш ніж в 20 фільмах, найвідоміші з яких «Закатовані душі» і «Останнє танго». Серед її фільмографії відомі були стрічки: «Суперниця сестри» (1916), «Живий труп» (1918) та «У каміна» (1917).

У вільний від зйомок час актриса виступала на комерційних концертах та благодійних вечорах, збір від яких йшов на користь незаможних працівників сцени чи Червоного Хреста. Коло знайомств Холодної було різноманітним: від французьких військових діячів та білих офіцерів, що давало приводи для численних чуток.

Є припущення, що більшовики намагалися використати актрису в своїх цілях. Дослідник Максим Івлєв припускає, що вони намагалися довідатися про якісь таємниці, а, можливо, і підкупити Фрейденберга. У своєму донесенні до Москви Лафар (таємний агент Москви) писав про зустріч із Холодною:

"Она там [в отдельном кабинете „Дома кружка актёров“] ужинает, иногда обедает с друзьями, оттаивает от одесского холода и неустройства. Я имел с ней беседу („Апостол“ представил меня). Дама несколько инфантильна, но отзывчива и мила, по нашему мнению, обязательна. Что удивительно, слава ей не вскружила голову. Она ею тяготится. Фрейденберг души в ней не чает, льнёт к ней, хотя держит себя в рамках приличий. Дама эта наша. У неё брали интервью: „Почему бы вам не поехать в Европу, пока в России междоусобица?“. Она ответила: „Я Россию никогда не брошу“. О даме буду писать отдельно. Влияние её на Фрейденберга безмерно. „Апостол“ предлагает форсировать это дело в том направлении, в котором был заговор. Я — за!..»

Так це чи ні, достовірно невідомо. Але у лютому 1919 року Віра Холодна застудилася і захворіла, за офіційною версією, на тяжку форму грипу, так звану, іспанку — одну з найстрашніших хвороб XX століття.

16 лютого 1919 року о пів на восьму вечора актриса померла, прохворівши лише кілька днів. Розтин, всупереч звичайній практиці, робити не стали; натомість одразу ж провели бальзамування, для чого до ліжка померлої був терміново викликаний найкращий одеський патологоанатом професор Михайло Тизенгаузен. Винесення тіла до Спасо-Преображенського кафедрального собору для відспівування відбулося не вдень, як завжди, а вночі — проте при великому скупченні народу. Ці дивні обставини згодом стали основою численних конспірологічних версій щодо смерті Віри Холодної. 

В останню путь актрису проводжала майже вся Одеса. Багато хто не вірив, що велика акторка померла. Інших здивувала її посиніла від бальзамувального розчину шкіра. Містом ходило багато чуток. Зокрема, що насправді акторку отруїли, бо працювала на контррозвідку, за однією версією — шпигувала для французів, за другою — для чекістів. Також ходили чутки, що лікаря шантажували, щоб змусити підписати діагноз «іспанський грип». Навіть ходила чутка, що поховали не Віру Холодну, а невідому жінку, а акторка завдяки інсценуванню смерті втекла за кордон, бо виникла загроза викриття її таємної місії. Був ще один варіант чуток — нібито актрису викрали, бо на ній було багато дорогоцінних прикрас. Однак, ніяких підтверджень жодній з теорій не знайшлося.

Забальзамоване тіло було поховано у каплиці на Першому християнському цвинтарі, щоб у майбутньому перевезти його до Москви. Труна залишалася там аж до знищення цвинтаря в 1932 році (в рамках програми ліквідації цвинтарів радянською владою), після чого тіло актриси зникло. 

На місці кладовища був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Холодної відсутні.

У день смерті у багатьох театрах було скасовано спектаклі. У Московському Художньому театрі пройшла панахида пам'яті актриси. Її популярність не згасла і після смерті. Документальна картина «Похорон Віри Холодної» мала величезні збори. У Каунасі (столиці міжвоєнної Литви) фільм «Життя за життя» за участю покійної кінозірки мав «звичайний успіх» вже 1923 року — через чотири роки після його смерті. 

Чоловік актриси Володимир Холодний звістку про смерть дружини він переніс дуже тяжко. Кілька днів він не виходив з кімнати. Згодом Холодного заарештували представники ВЧК. Дочка Євгенія розповідала: «У нашій московській квартирі чекісти багнетами розпороли подушки, розтрїощили стіни; потім всю обстановку та меблі забрали. Прабабусю і сестру не зачепили. Вони й носили передачі батькові до в'язниці, поки їм не сказали, що більше в цьому немає потреби - мого батька розстріляли наприкінці 1919 року».

Детальніше про життя та творчість видатної українки можна прочитати за посиланням 

Вера Холодная, украинская звезда немого кино, покорившая сердца миллионов. - https://uatv.ua/vera-holodnaya-ukrainskaya-zvezda-nemogo-kino-kotoraya-pokorila-serdtsa-millionov-video/

Жовнір Н. Королева німого кіно: феномен Віри Холодної. - https://web.archive.org/web/201404071244

16/http://www.poltava.pl.ua/news/4235/

Сайт, присвячений Вірі Холодній - http://www.veraholodnaya.ru/

Також радимо переглянути документальні фільми про Віру Холодну

Вера Холодная/Изменившие мир - https://youtube.com/watch?v=de0xFyn5ALI&feature=share7

Последняя роль Веры Холодной: в поисках истины. - https://youtube.com/watch?v=wG3V9B4GxOk&feature=share7

Віра Холодна - королева екрану. - https://youtube.com/watch?v=2rtej6-vc6o&feature=share7

Фільми за участі Віри Холодної дивіться тут

"Жизнь за жизнь" - https://youtube.com/watch?v=IZ0v6sRiZJs&feature=share7

"Молчи, грусть, молчи" - https://youtube.com/watch?v=MngDhP0PrgA&feature=share7

Дети века. 1915. - https://youtube.com/watch?v=IPpgg6HfEqg&feature=share7

 

Категорія: Масові заходи | Переглядів: 117 | Додав: AdministratoR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]