«Коли ми забуваємо про трагедії минулого — ми стаємо на шлях їх повторення».

Щороку 5 серпня світ вшановує пам’ять жертв Великого терору — масових політичних репресій, які охопили Радянський Союз у 1937–1938 роках. Цей період став символом найжорстокіших злочинів тоталітарного режиму, коли мільйони людей були необґрунтовано заарештовані, вислані або знищені. Україна — серед тих країн, що постраждали найбільше: інтелігенція, військові, робітники, селяни — кожен міг стати жертвою «ворожого задуму», сфабрикованого вироку чи доносу.

У серпні 1937 року в СРСР розпочалася так звана «Велика чистка». За наказом №00447 НКВС почалися масштабні арешти людей за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності», часто без жодних доказів. Під підозру міг потрапити будь-хто: учитель, селянин, службовець, письменник чи робітник.

Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) став головним знаряддям терору. Створювалися так звані «трійки» — спеціальні органи, які за кілька хвилин виносили вироки без суду: заслання, табори, смертна кара. Людей катували, змушуючи підписувати зізнання в неіснуючих злочинах.

Україна зазнала особливо жорстоких репресій. У 1937–1938 рр. лише за наказом №00447 в Українській РСР було репресовано понад 198 918 осіб, з яких близько двох третин — до розстрілу. Ці цифри — лише частина загальної трагедії.

Однією з головних цілей терору стала українська культура. Було знищено сотні митців, науковців, викладачів, журналістів, діячів освіти. Знищення цілого покоління отримало назву «Розстріляне Відродження». Однієї лише ночі 3–4 листопада 1937 року на Соловках розстріляли понад 100 українських письменників і діячів культури.

Смертні вироки часто затверджувалися особисто Йосипом Сталіним. Так звані «сталінські списки» містили імена десятків тисяч осіб, що підлягали розстрілу. Підпис під ними ставився за лічені хвилини, а доля людини вирішувалася без її присутності.

 Ці події стали однією з найбільших гуманітарних катастроф ХХ століття. Ми згадуємо про це — щоб більше ніколи не мовчати.