В ніч з 6 на 7 липня східні слов'яни відзначають Івана Купала - найдавніше та найколоритніше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят. Із часом свято Купала трансформувалося в церковне свято Різдво Предтечі і Хрестителя Господня Івана, яке тісно переплелося з дохристиянськими віруваннями українців. Інші назви свята: Іванів день, Купала, Колосок, Ярило, Сонцекрес, Купайло, Іван-травник.
Історія свята бере початок у давні, дохристиянські, язичницькі часи. Традиції та прикмети святкування свята Івана Купала досі зберігаються і вшановуються в Україні. Свято символізує зв’язок людини з природою і перехід до літнього циклу.

Святкування Івана Купала розпочинається в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. У гуляннях брали участь лише неодружені парубки та дівчата, бо вони мали виразний шлюбний характер. Дівчата й хлопці приглядали собі пару і починали зустрічатися до осінніх весіль. До речі, весілля на Івана Купала вважається вдалим моментом для одруження. Згідно з повір'ям, подружжя, що зв'язало свої життя на день Івана Предтечі, проживуть життя у щасті, любові та достатку. Вважалося також, що діти, зачаті на Купала, будуть розумними, здоровими і щасливими.

На початку свята дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок. Головні персонажі святкувань – Купало та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. З висушеної трави робили ляльку Мари чи Марени, яка приносила в будинок голод, біди і нещастя. Навколо опудала танцювали, а потім зачіпали, щоб воно впало. Після цього ляльку оплакували, відносили на похоронне багаття і спалювали. Замість опудала робили ритуальне дерево з гілок берізки, клена, верби, яблуні.

Це деревце прикрашали стрічками та квітами. Називали його Купалом або Купайлом. Всю ніч навколо нього водили хороводи і співали веселі пісні. Потім спалювали на ритуальному вогнищі, або топили у водоймі.

Вважається, що купальське багаття очищує. Якщо в цю ніч перестрибнути через вогнище, то душа очиститься, і людина стане здоровішою, позбудеться всіх негараздів, негативу і хвороб. Для пар важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Вінок був одним з головних атрибутів свята. Дівчата плетуть віночки, а потім їх пускають по воді, гадаючи, що їх чекає цього року. Якщо віночок потонув, дівчина у цьому році кохання не знайде. Якщо він відплив, але зупинився, то кохання буде, але не так скоро. Якщо ж віночок відплив і поплив за течією, то цього року дівчина знайде своє кохання і вийде заміж.

Лише у Купальську ніч на папороті розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник, тому всі охочі йдуть у ліс шукати її. Як правило, шукали магічну квітку парами. За переказами, в ніч на Купала, папороть зацвітає лише на мить і людина, яка зірвала її, зможе розуміти мову тварин і птахів, бачити приховані скарби і входити до будь-яких скарбниць. А також зможе знайти кохання і стати щасливою.

За повір’ями, в купальську ніч не можна спати, оскільки в цей час оживає не лише природа, а й особливо активною стає всяка нечисть — відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяники, лісовики. Проте скупатися у відкритій воді потрібно обов’язково: в цей час вся нечиста сила виходить з річок і морів, тому людині нічого не загрожує. У цю ніч вода набуває цілющих властивостей, допомагає очистити тіло і душу від поганих помислів і зла. Умивання водою приносило жінкам красу, а чоловікам — силу. Існує легенда, що в день на Івана Купала можна зцілитися росою. Але для цього треба встати раніше і пройтися босоніж по траві.

Це свято — найпоетичніше і найвеселіше з усіх народних свят. Тому дуже шкода, що його або вже зовсім не святкують, або роблять це зовсім невідповідно до традиції. Свято Івана Купала символізувало духовне єднання людини із природою, освячувало почуття молодих сердець. Символом очищення від усього гріховного були вогонь і вода, а все погане тонуло разом з Мареною. І люди справді в це вірили, а з цією вірою оживала їх надія на краще майбутнє.