Лесь (Олекса Семенович) Мартович — одна з найяскравіших постатей української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття: прозаїк-сатирик, правник, громадський діяч, доктор права. Його творчість — це гостре, правдиве й водночас глибоко співчутливе зображення життя галицького селянства, соціальної несправедливості та людської гідності.

Лесь Мартович народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця (нині Івано-Франківська область) у селянській родині. Початкову освіту здобув у народній школі, а згодом навчався в Коломийській гімназії.

Саме в гімназійні роки сформувалися його громадянські та літературні погляди. Тут він познайомився з майбутніми відомими письменниками Василем Стефаником і Марком Черемшиною — дружба з ними стала важливою для становлення його як митця.

Після гімназії Мартович навчався на юридичному факультеті Чернівецького, а згодом Львівського університетів. Отримавши фах правника, він працював адвокатом у містах і містечках Галичини, захищаючи селян і бідноту. За свою діяльність здобув ступінь доктора права.

Мартович був активним учасником українського національного руху. Він:

підтримував просвітницьку роботу серед селян; співпрацював із українською пресою; виступав проти соціального та національного гноблення; допомагав організовувати читальні та культурні осередки.

Його адвокатська практика часто поєднувалася з громадською діяльністю: він безкоштовно захищав малозабезпечених і боровся за їхні права в судах.

Перші твори письменника з’явилися в 1890-х роках у львівській пресі. Основний жанр — коротке соціально-побутове оповідання, у якому поєднуються: гостра сатира й іронія; психологічна глибина; точна народна мова; співчуття до «маленької людини».

Серед найвідоміших творів: «Не-читальник», «Лумера», «Стрибожий дарунок», «Мужицька смерть», «Забобон».

У своїх оповіданнях Мартович викривав: злидні та безправ’я селян; соціальну нерівність; бюрократію й корупцію; темряву, забобони та безграмотність.

Його стиль вирізняється тонким гумором, який часто переходить у гірку сатиру, але ніколи не принижує людину — навпаки, підкреслює її внутрішню гідність.

Лесь Мартович разом із Василем Стефаником і Марком Черемшиною належить до так званої «Покутської трійці» — письменників, які створили правдиву художню картину життя галицького села на зламі століть.

Його творчість високо оцінювали сучасники, зокрема Іван Франко, який відзначав правдивість і художню силу його оповідань.

Життя письменника було нелегким: постійна матеріальна скрута, хвороби, велике професійне навантаження. Помер Лесь Мартович 11 січня 1916 року.

Попри відносно невелику за обсягом спадщину, його твори стали вагомим внеском в українську прозу. Сьогодні вони входять до шкільних і університетських програм, перевидаються та залишаються актуальними завдяки глибокому гуманізму й соціальній гостроті.

Цікаві факти:

• Справжнє ім’я письменника — Олекса Семенович Мартович.
• Багато сюжетів його творів основані на реальних судових і життєвих випадках.
• Він писав небагато, але дуже вимогливо ставився до якості тексту.
• Його творчість поєднує традиції реалізму та елементи модерної психологічної прози.

Лесь Мартович залишив нам чесне слово про людину, її біль, надії та гідність — слово, яке не втратило своєї актуальності й сьогодні.