10:27
Голокост 1942 року у Бахмуті

"Сквозь столетья,

Сквозь память

Сочится вода…

Не вода.

Не вода –

Поминальные слёзы».

(В. Ф. Черепков. "Поминальные слезы")

27 січня світ згадуватиме людей, які стали жертвами Голокосту, що був  заподіяний фашистами у роки Другої Світової війни. 

Але в історії міста Бахмут, яке сьогодні є найгарячішою точкою на лінії фронту, є своя трагічна сторінка, свій Голокост, свій "Бабій яр". 

Саме так - Артемівський Бабій яр (в ті роки місто мало назву Артемівськ) називають мешканці міста колишню виробку алебастрової шахти, відому як Камера №46, або Камера смерті. 

Бахмут здавна був багатонаціональним містом. Тут мешкали росіяни, українці, пояки, євреї, німці та ін. Під час окупації міста німцями у 1918 р. нічого страшного та жахливого не сталося. Тому в 1941р. частина мешканців, особливо євреїв, евакуювалася, а частина їх залишилася, переважно це літні люди, хворі, батьки з маленькими дітьми. Ніхто навіть уявити собі не міг, на що будуть здатні "цивілізовані" німецько-фашистські загарбники. Але  таке сталося. 

Комендантом Бахмуту (фашисти після окупації перейменували місто на Бахмут) восени 1941р. був призначений майор зондеркоманди фон Цобель. Саме він віддавав жахливі накази зі знищення людей. 

19 листопада 1941р. майор Цобель віддає наказ, в якому примусує всіх євреїв зареєструватись в німецькій комендатурі та носити на правій руці пов'язку. 

7 січня 1942р. в міській газеті "Бахмутский вестник" було опубліковано таке звернення:

«ОБРАЩЕНИЕ К ЕВРЕЯМ БАХМУТА»

1. В целях изолированного размещения, все евреи г. Бахмута, мужского и женского полов, всех возрастов, должны в пятницу 9 января в 8 часов утра собраться в помещении бывшего железнодорожного НКВД в парке.

2. Каждому лицу разрешается иметь с собой багаж в 10 кг, а также запас продовольствия на 8 дней.

3. На вышеупомянутом месте сбора должны быть сданы ключи от квартир с указанием фамилии и адреса (улица, № дома) владельца квартиры. Вход в пустые еврейские квартиры или изъятие каких-либо предметов оттуда со стороны гражданского населения рассматривается как грабеж и карается смертью.

4. Противодействие данному постановлению, в особенности неточная явка или отсутствие на указанном месте сбора, наказывается строжайшим образом.

5. Евреи, состоящие где-либо на работе, должны уволиться.

Городской голова.

Бахмут 7.01.1942 г.

І відразу почалося щось жахливе. Майже 3 тисячі людей зібрали в підвалах приміщення колишнього НКВС залізниці у міському парку. Там їх утримували протягом трьох діб без води та їжи. 

"Шли к назначенному месту известные врачи, учителя, ремесленники и другие жители города. Много было стариков, женщин с малолетними и грудными детьми на руках. Некоторых стариков родственники везли на тележках, саночках. Детей было много, так как до войны еврейские семьи были, как правило, многодетными. Идут по Харьковской (зараз це вул. Незалежності) улице невинные люди. Идёт к назначенному пункту сбора семья Самуила Каминского, состоящая из 9-ти человек. Самуил держит на руках 4 летнего сына Сашу, жена Лидия держит на руках мальчика Валерия, ему 1год 5 месяцев. Он держит в руках погремушку. Другие их дети держатся друг за друга возле родителей: Белла — б лет, Тамара — 8 лет, Юра — 10 лет, Лия — 12 лет. С ними сестра жены Самуила, русская женщина.

Идёт к месту назначения Галина Фрейгерова с 5-ю дочерьми. Одну мать держит на руках, остальные испуганно держатся друг за друга.На саночках внук Шнейдера везёт парализованную 80 летнюю бабушку. Идет к месту назначения бухгалтер банка Деева. Она еврейка, с ней ее муж, русский по национальности. Он хочет разделить участь своей жены. 

В семье Щербины мать была еврейка, отец украинец, воевал на фронтах Великой Отечественной войны. У них была дочь Лина. Когда гнали обреченных, мать махнула рукой дочери Лине, чтобы она не подходила. Но Лина подошла и полицай схватил ее.Люди города, видя это, ничего не понимая, замерли в ожидании.Знали ли обреченные, куда они идут, что их ожидает? Большинство верили, что их будут переселять в другое место.

В сборном пункте началось непонятное..., вернее уже понятное. Все вещи у людей забирали, непокорных избивали дубинками... Три дня 9, 10 и 11 января 1942 года людям не давали ни воды, ни пищи. Крики и стоны людей были слышны далеко в городе. Дети кричали: "Пить, пить!” Многие жители города, дети, пытались приблизиться, бросали в окна комья снега, кусочки хлеба. 

Полицаи их не пускали, отгоняли. 

В ночь с 10 на 11 января 1942 года палачи начали выполнять свой зловещий план — казнь обреченных. Ночь наполнилась плачем и криками. Часть людей из подвалов вывезли в газовых душегубках в песчаные карьеры. Остальных узников подвалов на рассвете 11 января погрузили в грузовые машины и вывезли к месту казни - в алебастровые разработки. Люди были измождены. Многих стариков заносили на руках в машины. Обреченные люди кричали, плакали, их палками загоняли в машины. Привезли людей к входу в шахту. Обессиленные, истощенные они еле шли, некоторых несли на руках. Молодые люди седели на глазах. Людей гнали к зловещей камере №46 — месту казни. К этому месту ведут подземные коридоры. И страшно подумать, что вот так когда-то шли обреченные. Они знали, что их ждет впереди, поэтому путь в подземелье им казался коротким... Они догадывались, что их ждет в конце пути. Свыше 3-х тысяч человек были загнаны в шахту и живьем замурованы. Долго оттуда слышались стоны, плач".

(З книги "Артемовский бабий яр" Д. Л. Вігдергауза). 

Після звільнення міста у вересні 1943р. мешканці міста намагалися з'ясувати, куди вивезли тисячі людей у січні 1942р. 

Була створена державна комісія для розслідування тих подій. Члени комісії, військові та добровольці з факелами, з відрами мазуту відправились на пошуки. Саме таким чином і було знайдено місце злочину. 

"Обследуя шахты алебастрового комбината, пройдя с факелами около километра под землей, они обнаружили заделанный кирпичом шурф шахты №46. Когда пробили стену, осветили факелами, то увидели жуткое зрелище: огромный, около 1000 кв. м подземный туннель, наполненный трупами. Осталась свободной только узкая дорожка, дальше пройти было невозможно — всюду трупы и трупы. Трупов было тысячи, они мумифицировались. Трупы сидят, полулежат, стоят на коленях, застыли в той позе, в которой застигла их смерть. Вот стоят, обнявшись, муж и жена, Шая и Бася Вахсман с детьми — дочерью Марией и сыном Мишей. Даже смерть не разлучила их. Вот женщина, лет 30-ти, сидит на каком-то узле. Здесь же мать обхватила обеими руками маленькую девочку; другая мать крепко прижала костлявыми руками грудного ребенка. Двое малышей, лет 5-6, одетые в теплые пальтишки, стоят на коленях, уткнувшись головками в дедушкины ноги. Кругом бесформенные груды тел, пустые глазницы... " (Вігдергауз Д. Артёмовский бабий Яр). 

15 жовтня1943р. відбулося впізнання жертв та жалобний мітинг. 

Щоб упізнати загиблих, їх тіла винесли на вулицю, і протягом кількох днів рідні, сусіди, мешканці міста за одягом, іншими прикметами намагалися з'ясувати, хто саме загинув у цій Камері смерті. Тоді було опізнано 408 осіб. (Набагато пізніше пошуковому штабу "Пошук" вдалося встановити імена ще понад 1,5 тис. загиблих. Всі вони були занесені до "Книги жалоби"). 

Загиблих спочатку поховали на території комбінату. Пізніше, у 1960 році, відбулося перепоховання останків на міському цвинтарі.

Події масового знищення мирних жителів Бахмуту у 1942р. розглядалися на Нюрнберзькому процесі як один з доказів злочинів фашизму:

«В двух километрах к востоку от города Артемовска в туннеле карьера алебастрового завода на расстоянии 400 метров от входа имеется небольшое отверстие, замурованное кирпичом. После вскрытия этого отверстия обнаружено продолжение туннеля, заканчивающееся овальной пещерой. Вся пещера заполнена трупами людей, лишь небольшое пространство у входа и узкая полоса в центре свободны от трупов. Все трупы тесно прижаты один к другому и обращены спинами к входному отверстию пещеры. Трупы настолько близко соприкасаются, что на первый взгляд представляют собой сплошную массу тел.»

(Нюрнбергский процесс над главными военными преступниками: Сборник материалов, том IV, стр. 64, 1959 год).

 

У 1950-х роках у занедбаних виробках алебастрового комбінату збудовано завод шампанських вин. У 1999 році у виробках заводу шампанських вин відкрито меморіал загиблим, відомий зараз як "Стіна плачу".

Меморіал є скульптурним зображенням трьох жінок, що символізують горе, страждання та скорботу. На грудях у кожній дзвін, який не дає пам'яті заснути.

Відомо, що з цієї стіни постійно сочиться ґрунтова вода, але кажуть, що це не вода, а сльози безвинно загиблих.

"Сквозь столетья,

Сквозь память

Сочится вода…

Не вода.

Не вода –

Поминальные слёзы».

(В. Ф. Черепков. "Поминальные слезы". Поема). 

З того часу щороку, 11 січня, біля «Стіни плачу» проходили мітинги-реквієми. За єврейською традицією, до Стіни плачу несли не квіти, а камінчики. 

Історію Артемівського Бабиного Яру досліджували відомі люди Бахмуту - історик, голова міського штабу "Пошук" Д. Л. Вігдергауз, автор книги "Артемовский Бабий яр", та Народний депутат України  2-го та 3-го скликаннь, політик, письменник, поет В. Ф. Черепков, автор книги "Камера смерти". В ній автор наводить нові факти тієї трагедії. Він доказав, що в камері тоді були замуровані не лише євреї, а й цигани, українці та навіть поляки. Але найголовніше, каже автор, що чужого горя не буває і що ця трагедія ніколи не має повторитися. 

На жаль, нова трагедія зараз відбувається в нашій країні, місто Бахмут зазнає дуже значних руйнувань, в т. ч. територія заводу шампанських вин. 

Тому цього року такий мітинг не відбудеться, але ми пам'ятаємо. Де б хто з бахмутян не був, 11 січня ми згадаємо цю страшну подію. І разом з ними згадаємо тих, хто загинув з 24 лютого 2022р. - оборонців Бахмуту, мирних мешканців, які стали жертвами російської агресії.

Бахмутяни сьогодні на собі відчувають жахи війни, і тим більше ми повинні пам'ятати про тих, хто загинув з навіженої примхи НЕлюдей. 

Отже, 11 січня пам'ятаємо Бахмутський Голокост.

Категорія: Оголошення | Переглядів: 462 | Додав: AdministratoR | Теги: Голокост евреїв, Голокост ромів, камера смерті, Центральна_міська_бібліотека, Артемівський_бабій_яр | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]