23 січня відзначається 135-років від дня народження видатного українського поета, літературознавця, державного і громадського діяча Павла Григоровича Тичини. Він – автор багатьох поетичних збірок, поем, художніх перекладів, літературознавчих, мовознавчих і публіцистичних праць, академік Академії наук УРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії СРСР та Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка,  кавалер низки державних орденів і медалей.

В історію української літератури Павло Тичина увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку, музично-зображальні можливості української поезії, створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву — «кларнетизм». Поезія Павла Григоровича музична, наповнена зоровими, слуховими та іншими образами. У ранній творчості поета мелодія слова наповнена музикою («Ви знаєте, як липа шелестить», «Де тополя росте…», «Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі»). Відгуком на українську національну маніфестацію в Києві, що відбулася 19 березня 1917 р.,  є вірш П. Тичини «Гей, вдарте в струни, кобзарі…». Відгуком на початок національного відродження у той час є його дума «Ой, що в Софійському заграли дзвони, затремтіли…» (10 листопада 1917). Пам’яті київських студентів, котрі на початку 1918 р. загинули біля залізничної станції Крути, захищаючи Українську Народну Республіку, Павло Тичина присвятив вірш «Пам’яті тридцяти».

 Вихід у світ першої збірки віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» (1918) став знаковою подією в українській літературі. Видана за сприяння А. Ніковського, вона стала видатним явищем не лише в українській, але й у європейській поезії. Поетичні рядки видання пройняті вірою в життя, людину, в рідний народ. Ця книга відразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями українського відродження.

Поезія Павла Тичини попри всю її розмаїтість і популярність – явище надзвичайно цілісне. Вона є вираженням великої любові поета до України, її народу, мови, культури.

Його перу належить 15 поем, зокрема поема-симфонія «Сковорода», у якій провідні мотиви – пошуки славетним українським філософом особистої внутрішньої гармонії, його шлях до душевного прозріння. Це – лебедина пісня Павла Тичини і водночас книга його життя, адже працював він над нею, як з’ясувалося, упродовж кількох десятиріч, так до кінця і не завершивши. У поемі «Прометей» поет розкриває тему тоталітарного суспільства.

Павло Григорович – невтомний шукач нових форм поезії та експериментатор. Його ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва – музику і живопис. Художня спадщина поета має велику цінність, займає вагоме місце у золотому фонді національної культури. Усе своє життя поет зазнавав тиску з боку влади, що позначилося на результатах його творчої діяльності. Чимало творів Павло Тичина писав як на вимогу часу, так і під тиском обставин.

В умовах антиукраїнської політики поет був змушений йти на поступки комуністичній владі і створювати поезії в «партійно витриманому» стилі (збірки «Чернігів» (1931), «Партія веде», «Перемагать і жить!», «І рости, і діяти», «Зростай, пречудовий світе» та інші).

Друга світова війна посилила героїку поезій Павла Тичини («Ми йдемо на бій», «Перемагать і жить!» (1941), «Похорон друга» (1942), «День настане» (1943) та інші). Після війни Павло Григорович часто зустрічався з воїнами-фронтовиками, товаришував із Сидором Ковпаком і створив поему «Руднєв і Ковпак». Низку поетичних збірок було видано за повоєнного часу: «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти» (1949), «Могутність нам дана» (1953), «На Переяславській Раді» (1954), «Ми свідомість людства» (1957), «Дружбою ми здружені» (1958), «До молоді мій чистий голос» (1959), «Батьківщині могутній», «Зростай, пречудовий світе» (1960), «Тополі арфи гнуть» (1963), «Срібної ночі» (1964), «Вірші» (1968) та інші.

Павло Тичина – автор численних наукових розвідок і статей, присвячених культурам народів СРСР. Відомо, що Павло Тичина постійно займався самоосвітою, був знавцем понад 20 іноземних мов. Він залишив велику спадщину як перекладач: переклав на українську мову багато творів письменників народів СРСР та кращі зразки світової літератури. Поету належить низка літературознавчих праць про Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, О. Довженка та інших письменників.

Незважаючи на згубний для творця вплив тоталітарної системи, він став одним із найвизначніших українських письменників у жанрах поезії, прози, публіцистики, а також літературної критики. Творчість Павла Тичини вивчається у середній школі, до неї повсякчас звертається широке коло.