Богдана-Ігоря Антонина називають малим хрущом на дереві національної поезії.

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині. Його батько — греко-католицький священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки Антонича припали на час Першої світової війни, коли його батьки були змушені 1914 року переселитися до Відня, а 1919 року — на Пряшівщину, до Чехословаччини. Із середини 1920-х років жили в с. Бортятин (Львівська обл).

Хлопець спочатку навчався вдома, а з 1920 року — у Сяноцькій гімназії, яку він закінчив 1928 року. Поет грав на скрипці, малював. За шкільні роки перечитав польською всіх Нобелівських лауреатів та українську класику.

Вищу освіту Антонич здобув у  Львівському університеті за спеціальністю «Польська філологія» (1928-1933 рр.). Паралельно із загальними філологічними студіями і поетичною творчістю Антонич багато уваги приділяв оволодінню українською літературною мовою. Після університету здобув ступінь магістра філософії та магістра польської філології. На державну службу Б.-І. Антонич не влаштувався, а почав співпрацювати із львівськими українськими журналами, збірниками, виступав з поезіями і статтями на літературні та мистецькі теми, тобто зайнявся виключно літературною працею, з неї й жив.

Уперше прилюдно з читанням власних творів Антонич виступив 20-річним юнаком 1929 року, як член товариства студентів-україністів у «Живій літературній газеті».

Вірші Богдан-Ігор Антонич писав зазвичай уранці, щойно зі сну. Письменнику дуже подобалось ім’я Ігор. Перші свої твори він  підписував псевдонімом Ігор Ігоренко. Згодом твори він уже підписував власним прізвищем, але додав ще й улюблене ім’я.

Перша збірка поезій Б.-І. Антонича «Привітання життя» вийшла 1931 р., коли авторові було 22 роки. Згодом з’явилися ще дві: «Три перстені» (1934 р.) та «Книга Лева» (1936 р.). Уже після смерті поета побачили світ «Зелена Євангелія» (1938 р.) та незакінчена збірка «Ротації» (1938 р).

Серед рис творчості Богдана-Ігоря Антонича можна виділити: релігійні та космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і поганської символіки, філософську лірику, асоціативність і міфологізм.

Улюбленими українськими поетами були для нього Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка, з прозаїків - Ольга Кобилянська, Іван Нечуй-Левицький, а польськими - Юліуш Словацький, Адам Міцкевич, Ґенріх Красінський.

Б.-І. Антонич добре грав на скрипці, компонував музику, малював. У приватному житті він був малоговірким задумливим самітником, так і не встиг одружитися. Влітку 1934 в цукерні “Оаза” Антонич познайомився з майбутньою нареченою. Ольга ще вчилася в гімназії у Тернополі. Поет був уже відомим у Львові. Вони планували весілля, але Антонич не дожив кілька місяців до цього.

Помер Антонич на 28 році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові.

Через офіційну заборону став відомий лише з середини 1960-х.