У другу суботу вересня в нашій країні відзначають День українського кіно – професійне свято працівників кінематографії.

Фактично розвиток українського кіно розпочався ще в 1893 року, коли механік - конструктор Йосип Тимченко за два роки до братів Люм'єр розробив перший в світі апарат «кінескоп», придатний для кінозйомки та кінопроекції.  

Історія українського кінематографа почалася у вересні 1896 року в місті Харкові, де фотограф Альфред Федецький зняв кілька короткометражних документальних сюжетів, а в грудні в Харківському оперному театрі він же влаштував перший публічний кіносеанс у Російській імперії.

На час винайдення кіно вважалося атракціоном, «рухомою фотографією»; воно багато запозичувало з літератури і театру.

В Україні ігрові стрічки з’явилися 1907 року, з 1909-го почали випускатись комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: «Шельменко-денщик», «Москаль-чарівник», «Ніч перед Різдвом».

В 1911 році вийшов перший серйозний кінофільм «Запорізька Січ». Лесь Курбас запроваджував нову модерністську течію розвитку індустрії.

На початку ХХ ст. на території України існували невеликі студії в Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві. Потім були по-справжньому революційні для українського кіно 20-ті роки ХХ століття.

Королевою екрану тих часів була кіноактриса була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві, багато знімалась в Одесі.

В 1922 р. було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, на меті якого був розвиток українського кіно.

В 1928р. почала свою діяльність кінофабрика, зараз це студія О. Довженка.  Так з’явилися фільми «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930).

1930-й рік  був ознаменований показом першого звукового фільму «Ентузіазм: Симфонія Донбасу» режисера Д. Вертова.

Цього ж року на Київській кінофабриці вийшла в світ найкраща світова картина Олександра Довженка «Земля». Цей фільм поставив ім’я режисера на вершину світового кінематографу, зрівнявши його з Федеріко Фелліні, Чарлі Чапліном та Інмаром Бергманом. Режисер навчався живопису, проте прославився саме як драматург і режисер. Його неймовірно цінував Чаплін, а світ і досі захоплюється його роботами.

З появою звуку український кінематограф отримав нове дихання. У 30-х роках Іван Кавалерідзе знімає «Коліївщину» (1933), «Прометея» (1935), «Наталку Полтавку» (1936), «Запорожця за Дунаєм» (1937).

Під час війни кіноіндустрія продовжувала працювати. Фільм «Райдуга» М. Донського за сценарієм В. Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села, здобув низку міжнародних нагород, серед них премія «Оскар» (1944) в номінації — «Кращий іноземний фільм».

Після Другої світової війни, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів виходять фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука та Леоніда Бикова, Лариси Кадочникової та Ади Роговцевої, Богдана Ступки та Костянтина Степанкова.

Як свідчать статистичні дані, в той час на рік в Україні виходило по одній-дві, інколи чотири картини, а траплялося, що й жодної. Доручали зйомки, як і зараз, майстрам. Роботи здебільшого виходили неживими, заідеологізованими («В степах України», «Щедре літо») або ілюстративними, певною мірою театральними («Тарас Шевченко»), але зовсім не шедеврами.

У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х — початку 60-х років стрімко зростає українська кінопродукція. З’являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисери М. Хуцієв і Ф. Миронер), «За двома зайцями» (1961, режисер  В. Іванов).

Український кінематограф 60-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Констянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка. У цей час з’являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» С. Параджанова  (1964); «Криниця для спраглих» Ю. Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Л. Осики (1968).

Пізніший період був надзвичайно успішним для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки…»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила» та ін.), Леоніда Зарубіна («Солом’яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях») прославили українську анімацію за межами країни.

У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу — «Роксолана», режисер Борис Небієрідзе, «Острів любові» режисера Олега Бійми. На рубежі 2000-х років низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор, наш земляк Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Б. Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва–Руденка (2000 р.) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001 р.).

Українська школа кіно виховала багатьох відомих людей. Серед них Олександр Довженко, Іван Кавалерідзе, Марк Донський, Сергій Параджанов, Леонід Биков, Леонід Осика, Іван Миколайчук, Богдан Ступка та їхні талановиті творчі послідовники.

Сьогодні в Україні діє п'ять державних кіностудій: Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка. Національна кінематика України, відома раніше як кіностудія науково-популярних фільмів Українська кіностудія анімаційних фільмів. Українська студія хронікально-документальних фільмів Одеська кіностудія. А також налічується понад тридцять приватних студій, які не лише знімають реклами та кліпи, а й намагаються створювати українське кіно.

Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. Українська кіногалузь сьогодні одна з небагатьох, що вселяє надію й оптимізм, демонструючи якісно нові зміни і результати, які говорять самі за себе: з кожним роком кількість українських фільмів зростає. З кожним роком український кінопродукт стає все більш затребуваним як вітчизняним кіноглядачем, так і на престижних міжнародних кінофестивалях.

Сучасний кінематограф набуває нових обертів та продовжує підкорювати міжнародну спільноту.

Нове українське кіно завжди було особливим задоволенням. За останні роки воно навчилося подорожувати міжнародними кінофестивалями та виборювати там головні нагороди. Багато режисерів спробували себе в повнометражних дебютах, решта відточувала стиль далі. Головне досягнення українського кіно в тому, що воно стало конкурентним із закордонним.

Кіно дає нам можливість без жодних перешкод відчути смак перемоги, дарує почуття щастя та радості. Тому частіше відкривайте для себе чудовий світ кіномистецтва!

Пропонуємо добірку українських фільмів на всі смаки, з якими бажаємо провести гарний вечір українського кіно.

«І будуть люди»  - український драматичний серіал-епопея телеканалу СТБ, екранізація однойменного роману Анатолія Дімарова.  Режисером проєкту став Аркадій Непиталюк. Серіал складається з 12-ти серій. Кожна серія присвячена окремому персонажу.

Серіал побудований у формі саги і через призму життя звичайних людей показує життя українського села першої половини ХХ століття: Перша світова війна, революція, програш УНР у радянсько-українській війні, остаточний прихід радянської влади.

Дивитися всі серії можна за посиланням - https://teleportal.ua/ua/serials/stb/i-budut-lyudi

Любителям кіно у жанрі фентезі радимо переглянути чудовий фільм «Сторожова застава».  Під час сонячного затемнення звичайний хлопчик Вітько потрапляє на тисячу років назад, у Київську Русь, в розпал вирішальної битви Добра і Зла. У його руках магічний камінь, що дає могутню силу, поруч - легендарні богатирі, про котрих він читав у книгах, а проти них - чорна магія і ціла армія на чолі з гігантським кам'яним монстром. Тепер тільки від хоробрості хлопчика залежить, чи переможе світло темряву і чи буде майбутнє таким, яким його знаємо ми. Дивитись фільм тут - https://www.youtube.com/watch?v=EKLXRlpICjg

Тим, хто любить гумор, неочікувані повороти, а також тим, хто НЕ любить читати художню літературу, особливо класику, радимо переглянути сучасну версію  видатної п’єси Карпенко-Карого «Хазяїн» у сучасній інтерпретації - https://www.youtube.com/watch?v=-xkPRaH3gwM . Сподіваємось, що після перегляду цього фільму  вам захочеться взяти до рук книжку або переглянути оригінальний фільм, знятий за цією п’єсою за посиланням – https://www.youtube.com/watch?v=5CoMizb7A1I  

Ще одна комедійна стрічка «F 63.9 Хвороба кохання».  Під час її прем’єри глядачі в Парижі аплодували стоячи. Українські критики вже охрестили його «найкращою українською комедією». Фільм отримав змішані відгуки від українських кінокритиків. Також оглядачка видання ipress.ua Вікторія Кондратишина назвала фільм «кіном про запліснявілий „совок“, французькі манери та любов Венери», а кінокритик Ігор Грабович назвав «F63.9 Хворобу кохання» «однією з найдивніших стрічок українського кіно за всю його історію». Тож зробіть свій вибір, подивившись  фільм за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=OvuSs714xpk

Неймовірна стрічка «Поводир», режисера Леся Саніна, вже встигла завоювати прихильність не лише вітчизняних глядачів, але й видатних закордонних кінокритиків.

Прямуючи в Україну, яка в 30-ті роки переживала не найкращі часи, Майкл Шемрок був повен надій і планів. Інженер за фахом, він думав, що буде корисним у створенні соціалістичної держави майбутнього, у чому йому допомагатиме син Пітер. Однак американець помирає, отримавши секретні папери про репресії в країні, які виявилися в книзі Пітера. Десятирічному хлопчикові доводиться рятуватися втечею від поліції, що в подальшому приводить його до сліпого кобзаря Івана Кочерги. Музикант приймає нового друга як поводиря і намагається вберегти його від усіх тих жахливих речей, які відбуваються навколо них. https://www.youtube.com/watch?v=cdp5yn9P_E4

Приємного кіновечора!