Сьогодні День пам’яті Героїв Крут – однієї з трагічних і водночас високо легендарних сторінок в історії української визвольної боротьби 1917-1921 р.р.

До кінця грудня 1917 року більшовики встановили владу на більшій частині Сходу України та почали наступ на Київ. Захищати столицю було нікому. 15-тисячна армія, яку на той момент мала УНР, була деморалізована довгою війною, розчарована у політиці Центральної Ради. В цих умовах стати на захист Києва були здатні, мабуть, лише  гімназисти та студенти. 5 січня 1918 року було створено студентський курінь Січових стрільців. 

Добровольці почали тренування, які продовжувались не більше тижня, до 26 січня. Вранці 28 січня сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції. Озброєння катастрофічно бракувало – загін мав лише 16 кулеметів, невеликий бронепоїзд та обмаль патронів.

Бій під Крутами бій відбувся 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина.

Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

Більшовики мали значну чисельну перевагу, їхній трьохтисячний загін намагався взяти захисників в кільце. З тилу крутян підтримував бронепоїзд з гарматою, який обстрілював нападників.

Захисники понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога. Аж ось почали закінчуватись патрони, замовкла і гармата, відстрілявши весь боєзапас. Запросивши підтримки, не отримали відповіді штабу. Як з’ясувалося потім, штабісти кинули бійців напризволяще, втікаючи на потязі назад до Києва. Так поспішали, що навіть забули відчепити вагони з боєкомплектом…

Приблизно о 17 годині розрізнені частини захисників зібралися разом. З’ясувалося, що немає  однієї чоти. Розвідувальний загін, приблизно 30 бійців, загубив орієнтир та потрапив у полон. За розповідями очевидців, «червоні» жорстоко знущалися над полоненими, потім всіх розстріляли. Ідучи на страту, Григорій Піпський, учень сьомого класу, почав співати «Ще не вмерла Україна», решта його підтримали.

За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не залізничним шляхом, як задумувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями.

Протягом десятиріч існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від кількох до декількох сотень, хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, кого було поховано на Аскольдовій могилі: Андрій Омельченко (сотник), Володимир Шульгин, Павло Кольченко, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Андріїв, Микола Божинський-Божко Ісидор Пурик, Олександр Шерстюк, Кирило Головощук, Микола Чижів, В. Кирик, Андрій Соколовський, Микола Корпан, Микола Ганкевич, Євген Тарнавський, Василь Гнаткевич, Григорій Піпський.

Битва під Крутами – один із важливих сюжетів сучасної української історичної пам’яті, який вже давно перестав сприйматись як рядова історична подія. Міф битви під Крутами є історичним образом, що має важливе значення для української колективної пам’яті та української ідентичності.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців.

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись.

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер!

Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад усе вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. –

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Павло Тичина, 1918р.