10:06
Цікаве поруч - не миші й не кроти

Нещодавно у себе в хаті (яку знімаємо в евакуації) на газовій плиті спіймали мишу – спочатку так подумали. Потім додивились, що звірятко менше за мишу, колір темніший,  хвіст не голий, а начебто бархатистий, та й мордочка в нього подовжена, ніс наче хоботок. І тут спливла здогадка – це ж землерийка, хоча я в житті живу землерийку ніколи не бачила, тільки на картинках. Посадили її в банку, вирішили дізнатись, що ж то за звір такий, чим харчується, як поводиться, чому не спить взимку.

Інтернет розповів багато цікавого.  Отже, знайомимось - землерийка.

Бурозубка

Так, землерийки – це не миші і не кроти. Землерийки за науковою класифікацією належать до класу комахоїдних ссавців, тоді як миші – гризуни. На відміну від кротів – теж комахоїдних ссавців, землерийки норки собі не риють, а займають норки інших тварин. Чи взагалі будують хатки в у трухлявих деревах, де є затишна ущелина чи дупло. Гнізда будують зі стеблин і корінців, підлогу вистилають мохом.

Маленькі тваринки охоче селяться в парках, садах, скиртах соломи ба навіть у хатах. Вони доволі чутливі до холоду, тому, ховаючись від зимових морозів, шукають теплі криївки. Часом землерийки знаходять порожній будинок, залишений господарем, й оселяються там.

Рід землерийки включає приблизно 300 видів, але в Європі, в тому числі Україні, поширені тільки землерийки родини мідицевих, найдрібніші ссавці світової фауни. Це - бурозубка (її ще називають мідицею, вона має унікальну ознаку — виразний бурий або темно-червоний колір зубних коронок), водяна землерийка (або куто́ра, чи рясоніжка) та білозубка. У певній місцевості мешкає, зазвичай, не більше, ніж один-два види кожного з цих видів. Крім того, три види з числа відомих у складі сучасної фауни України — бурозубка альпійська, кутора мала та білозубка велика — занесені до Червоної книги України. До речі, один із видів — бурозубка мала — є найменшою тваринкою України.  Але найбільш ненажерливою.

Білозубка білобрюха

Взагалі апетиту всіх представників сімейства землерийок можна лише позаздрити – вони завжди щось жують. З довжиною тіла 30-53 мм і масою до п’яти грамів  (найменші бурозубки взагалі важать 1,5 - 3 г) за добу ця крихітка "обідає" 121 раз! І з'їдає понад 10 г корму, що вчетверо перевищує її власну масу! Усього влітку все населення землерийок, що живе на 1 га, з'їдає за місяць від 5 до 20 кг різних комах, а за рік – 102–210 кг. Уявіть собі, скільки б ці комахи поїли і зіпсували у вашому саду, якби не бурозубки. Взимку потреба в кормі значно зростає, і бурозубка, щоб не загинути від холоду і зберегти тепло в своєму організмі, змушена з'їдати за день близько 30 г корму. Тобто в 14 разів більше за власну вагу!

Землерийка має чудесний ніс лопаточкою, як у крота. При першому знайомстві землерийка видається симпатичною і пухнастою тваринкою, яка не здатна завдати шкоди людині. Однак якщо ви спробуєте її зловити, то вона може добряче вкусити. Отож не спішіть визначати власноруч, хто це — бурозубка чи білозубка. Навряд чи у вас це вийде.

Спосіб життя землерийок пов’язаний із проживанням під землею, але в сплячку вони не залягають, а старанно збирають личинки та черв’яків. Усе життя маленького звірка складається з періодів полювання та відпочинку. Землерийки влаштовані таким чином, що травна система повинна постійно працювати. Тому вони практично увесь час перебувають у пошуку їжі, влаштовуючи лише нетривалі перерви на відпочинок. І доба для них ділиться не на день та ніч, а на полювання і сон. За добу вони з’їдають таку кількість їжі, яка може бути у кілька разів більша за їхню власну вагу. Для землерийки не їсти кілька годин – все одно що для людини голодувати кілька тижнів. Це призводить до виснаження та навіть смерті.

Це все тому, що звірята дуже швидко рухаються й витрачають багато енергії. Їжа ж іде на відновлення енергетичних запасів — це «паливо» для живого організму. Коли їжі не вистачає, деякі види землерийок гинуть буквально за сім годин. Вони дуже прискіпливо ставляться до свого харчування й нікому не дозволять полювати на своїх угіддях. Але якщо ж чужа землерийка опиниться в їхніх володіннях, то вступають у бій з непрошеною гостею. Ці тварини готові захищати свій корм навіть від ящірок та мишей. І нерідко сутичка закінчується загибеллю однієї з тварин.

Нам вдалося зробити відео, як їсть землерийка - https://youtu.be/ukBcKOEmO3c?si=QeB3jTF-XZ4bh2H_

Самих же землерийок мало хто їсть — вони мають доволі неприємний запах. Деякі види землерийок взагалі отруйні - їх слина містить токсини, здатні вбити здобич, яку можна порівняти за розмірами з господинею отрути. Добре, що землерийки, що мешкають на нашій території, дуже маленькі за розміром і на людей не нападають.

Кутора

Землерийки дуже чутливі й полохливі. Дослідникам відомі випадки, коли землерийки гинули навіть від звуків удару грому. А ще вони хороші вихователі: дитинчата землерийок невдовзі після народження пересуваються рівненьким ланцюжком, вчепившись зубами у хвостики одне одного. Якщо хтось губиться, то своїм писком повідомляє рідним про те, що заблукав. Матуся призупиняє рух і віднаходить дитинча, яке відірвалося від основної групи.

З

Землерийка з дитинчатами

1658 року англійський зоолог Топсель повідомив, що землерийка — це хижа тварина, котра хоч і прикидається ніжною та лагідною, але кусає глибоко і смертельно, отруюючи при щонайменшому дотику. Будучи справді хижою істотою, вона кожному намагається нашкодити. Напевно, вона це робить, коли захищає власні інтереси чи життя. Відомо також, що деякі племена ескімосів та індіанців відчувають забобонний страх перед землерийками. Вони вірять, що ті можуть залізти до них усередину й вигризти серце.

Водночас для людини ця тваринка дуже корисна. Вона допомагає підтримувати порядок на прибудинковій території й доглядати землю. Землерийки практично без зупинки зайняті пошуками корму, вибираючи комах і личинок. Усе живе, що водиться на землі чи на невеликій глибині, стає їжею для цих дрібних ненаситних ссавців. Список шкідників, яких поїдає землерийка, виглядає досить солідно: слимаки, капустянки, травневий хрущ, жуки-лускуни, листоїди, довгоносики, гусениці п'ядинок та совок. Землерийки розпушують землю в садках і городах. Під час так званої оранки ґрунт насичується киснем.

Цікаві факти про землерийок

Землерийки мають кілька унікальних особливостей. Одну з них відкрив 1949 року польський зоолог Август Денель (August Dehnel). Вона так і зветься «феномен Денеля». Виявляється, перед зимівлею черепна коробка землерийок зменшується, а навесні знову зростає. Дослідження 2014-2015рр. підтвердили, що тварини, в середньому, «зменшували» розміри своєї черепної коробки на 15 відсотків, а навесні «підрощували» її на дев'ять відсотків. Інші життєво важливі органи, такі як серце та легені, взимку також зменшуються. Навіть хребет коротшав, і маса мозку знижувалася на 20-30%. Загальна вага тіла землерийок зменшувалась на 18 відсотків і різко зростала навесні — на 83 відсотки.

Вчений Міжжерін у 1964-1965 роках довів, що коли землерийки до зими зменшуються в розмірах, вони починають харчуватись частіше, але абсолютна кількість їжі у них не збільшується. Тобто зменшення розмірів тіла сприяє меншому абсолютному споживанню їжі. Так землерийки можуть пережити суворі зими та нестачу їжі — ця стратегія замінює їм зимову сплячку чи міграцію.

Рентгенограми черепа землерийки, зроблені влітку (ліворуч), наступної зими (в середині) та влітку наступного року (праворуч) (Джерело: scitechdaily.com)

До речі, вчені припускають, що зрозуміння цієї особливості тваринок може допомогти людям з хворобою Альцгеймера. Дослідження вже почалися.

Ще одна унікальна особливість загону землерийних була відкрита Августом Денелем дещо пізніше. Відомо, що в систематиці величезну роль грає зубна формула: саме за кількістю та будовою зубів можна точно визначити, до якого виду належить особина. Але це правило не відноситься до землерийок! У них кількість зубів навіть усередині одного виду може коливатися у досить широкому діапазоні. Вчений Л. В. Вікторов вивчив цей феномен і виявив дивовижну закономірність: у цих звірків кількість зубів, що не відповідає нормам, залежить від погодних умов!

До речі, малята землерийки народжуються вже з повним набором зубів. Зміна молочних зубів на постійні відбувається ще в процесі ембріонального розвитку, і дитинчата народжуються з повним набором зубів. У віці одного місяця землерийки починають самостійно полювати.

Унікальний також череп землерийок - вузький, довгий, загострений у носовому відділі. Мозковий відділ розширений - це унікальна особливість серед ссавців. Мозок становить 1/10 маси тіла, що перевищує дані для людини та дельфіна. Ось тобі й маєш найбільш розумну тварину!

Ще одна особливість - копулятивний (статевий) орган у дорослих самців дуже великий – до 2/3 довжини тулуба.

Очі у землерийок маленькі, і зір поганий. Тому при орієнтації на місцевості та вивченні середовища проживання вони використовують ехолокацію, видаючи слабкі високі звуки, що нагадують щебетання. Для пошуку їжі їм доводиться покладатися на гострий слух та тонкий нюх.

На жаль, натрапити на землерийку стає дедалі все рідше — в лісових та лісостепових областях України, де вона обирає листяні й змішані ліси з високою вологістю і густою травою, їх стає все менше. Це частково пов’язано з тим, що вік тварин з таким стрімким обміном речовин дуже недовгий - рік-півтора, максимум - два, але за такий короткий термін вони встигають прожити бурхливе життя і кілька разів вивести потомство.

Головне - причини зменшення їхньої чисельності, найвірогідніше, це руйнування місць, придатних для існування. Водяній землерийці, або куторі малий, заважають порушення гідрологічного режиму водойм, вирубування дерев, а також забруднення води та узбережних ділянок. Тому важливо не лише виявляти й охороняти місця мешкання тварин, а й контролювати рівень забруднення середовища.

І це далеко не всі сюрпризи, які піднесли дослідникам найменші і найнезвичайніші ссавці планети – землерийки.

 

Категорія: Масові заходи | Переглядів: 91 | Додав: AdministratoR | Теги: кутора, землерийки, центральна бібліотека Бахмут, білозубка, бурозубка | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]