Милорад Павич народився в Белграді(Сербія), на березі Дунаю 15 жовтня 1929 року. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім'ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. Перші дитячі спогади маленького Милорада пов'язані з материними родичами, які жили на протилежному боці Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчево. У них був там свій будинок, а в околицях Панчева — хутір з кіньми, коровами, стайнями, колодязем і виноградниками. Батько з матір'ю, прихопивши Милорада та його старшу сестричку, частенько каталися човном по Тамишу й гостювали в маминих родичів. Найчастіше бували в діда Аца, який мав великий баштан, де вся сім'я ласувала кавунами. Багато чого з цього зачарованого світу Панчева пізніше потрапило в прозу письменника. Учився Милорад Павич в школі імені Карагеоргія в Белграді. З першого класу до школи ходив самостійно. Батько лише одного разу відвів хлопчика до школи, оформив документи й сказав, що тепер він буде самостійно кожного дня о восьмій годині приходити на уроки.

Писати Павич почав з раннього віку Завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники Емерик Павич ще в 1768 році опублікував у Будиме книгу віршів, він писав десятистопним віршем народного епосу Сам Милорад Павич ще з дитинства хотів бути схожим на дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у той час, у середині XX століття, був відомим письменником.

Отримавши докторський ступінь у Загребському університеті, Павич не залишав письменництва. За видом діяльності він залишався вченим, літературознавцем, журналістом, перекладачем, викладачем. В 2004 році був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури.

У світову літературу Павич увійшов завдяки роману «Хозарський словник», що вийшов в 1984 році. Цей роман, перший для письменника, став європейським відображенням магічного реалізму, гіпертекстовою фантазією на тему Борхеса, зразком нелінійної прози. За цей роман Милорад Павич був нагороджений премією журналу НІН. Задум роману зародився у письменника ще за студентських років, у 1953 році, коли він досліджував тему хозарської місії Кирила та Мефодія – святих, що стояли біля витоків слов’янської писемності. До цієї теми М. Павич повернувся лише за двадцять років, коли вона поєдналася з ідеєю написати роман у формі словника. Робота над книгою тривала п’ять років. Постмодерні експерименти успішно продовжилися в романі-клепсидрі («Повість про Геро і Леандро»), романі-кросворді («Пейзаж, намальований чаєм»), романі-ворожінні на картах Таро («Остання любов у Константинополі»). Творчий досвід втілився в ультимативну літературну форму — «Унікальний роман», детектив з сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимальну участь у вигляді порожніх сторінок, на яких кожен може дописати свій фінал.

 Милорад Павич завжди йшов в ногу з часом і вважав, що література повинна пристосуватися до нової електронної ери. В одному зі своїх романів «Ящик для письмового приладдя» (1999 р) він запропонував читачеві комбіноване читання: твір має два фінали, один можна прочитати в книзі, а інший існує тільки в інтернеті. На сторінках книги вказано електронну адресу, за якою можна знайти альтернативний варіант, або при бажанні поєднати читання роману в мережі з паперовою версією.

Серед інших його творів — «Пейзаж, намальований чаєм», «Зоряна мантія» та інші.

Милорад Павич володів російською, німецькою, французькою, кількома стародавніми мовами, переклав сербською Байрона і Пушкіна.

Був одружений на Ясмін Михайлович (сербська письменниця, літературознавець і літературний критик).

Помер 30 листопада 2009 року в Белграді на 81-му році життя від інфаркту міокарда.