21 листопада 1694 року виповнилося 330 років від дня народження Вольтера (1694–1778), (справжнє ім'я та прізвище Марі Франсуа Аруе) –  французького прозаїка, філософа, історика.

Його батьки належали до правлячого класу: батько займав почесну посаду в податковій службі, а мати була дочкою секретаря кримінального суду. Хлопчик ріс у великій родині, де був п’ятим за рахунком дитиною.

Коли Вольтеру виповнилось 7 років, він лишився матері, і його вихованням цілком зайнявся батько, який не особливо балував сина, привчаючи його до суворої дисципліни і наполегливої праці.

Першим навчальним закладом молодої людини став єзуїтський коледж, в якому він навчався латині і «всяким дурницям», про що свідчать його власні слова. Вимогливий батько бажав, щоб його син став юристом, тому в 1711 році сприяв зарахуванню Вольтера в Паризьку Школу права.

Юридична кар’єра не приносила морального задоволення юному філософу. Ще будучи студентом, він захопився літературою і почав писати вірші. Крім того, він ніколи не мав теплих почуттів до батька.

Чим старше ставав Вольтер, тим менше йому хотілося бути сином заможного чиновника. Цікавий той факт, що вже в зрілому віці просвітитель якось обмовився, що його справжній батько-бідний мушкетер, а зовсім не процвітаючий буржуа.

Перші твори Вольтера Франсуа-Марі вийшли в світ, коли початківець письменник мешкав в знатних будинках в якості поета-нахлібника. Далекий родич матері абат Шатонеф, який розділяв захоплення юнака літературою і надає всіляку підтримку, ввів його в середу вільнодумців-аристократів, які об’єдналися навколо герцога Вандомського.

У молодого письменника був настільки гострий язик, що його сміливі, переповнені їдкою сатирою рядки припадали деяким представникам влади не до вподоби, за що Вольтер неодноразово ставав в’язнем знаменитої королівської в’язниці Бастилії. У 1717 році він був заточений на тривалий термін, але часу дарма не втрачав: в цей період йшла копітка робота над поемою «Генріада» і трагедією «Едіп».

Після чергового заслання до в’язниці в пресу стали просочуватися повідомлення про бажання влади депортувати опального філософа з країни. У разі непокори Вольтеру загрожував значний термін. Недовго думаючи, він зібрав речі і попрямував до Англії, де прожив приблизно три роки, займаючись вивченням різних гуманітарних дисциплін і періодично виступаючи з доповідями перед громадськістю.

Повернувшись на батьківщину, він пише свою знамениту працю «філософські думки», в якому ділиться з читачами тим, як влаштоване політичне життя у англійців.

Книга викликала широкий резонанс у суспільстві, її тираж був терміново конфіскований, проти видавця завели справу, а сам письменник встиг сховатися в Лотарингії, де знайшов притулок у маркізи дю Шатле, з якою прожив 15 років.

Відомі твори

Один з найяскравіших представників епохи Просвітництва писав як прозу, так і поезію. Світову славу йому принесли наступні драматичні твори:

• “Кандид”. У цій повісті автор описує ідеальну, на його думку, країну Ельдорадо. Вона кардинальним чином відрізняється від жорстокого світу, яким письменник вважав сучасну Європу.
• “Орлеанська діва”. Основна ідея книги полягає в викриванні несправедливості і висміюванні сумнівних цінностей феодального ладу. Вольтер коротко розглядає всі темні сторони станово-класової структури суспільства, доводячи поему до фарсу.
• “Царівна Вавилонська”. Це цілий цикл невеликих творів, в яких автор міркує про сенс людського існування. На думку філософа, головна місія людини в цьому світі — щастя, але життєві негаразди заважають його досягти, тому люди приречені на страждання і позбавлення.

Величезна кількість трагедій письменника, хоча вони прославили його ім’я, нині не на слуху і рідко ставляться на сцені. Серед них кращими вважаються:

• «Заїр»;
• “Альзіра”;
• “Магомет”;
• “Меропа”.

Вольтер поділяв погляди англійського педагога і філософа Джона Локка, який стояв біля витоків психологічного емпіризму. Водночас французький просвітитель був затятим противником матеріалістичної філософії. Він нещадно критикував Барона Гольбаха, проти якого було написано його «лист Меммія до Цицерона». Що стосується питання безсмертя душі, то Вольтер не заперечував, але і не визнавав той факт, що після смерті душа знаходить нову форму життя.

Всі філософські положення Вольтера базувалися на скептицизмі. Він вважав, що люди повинні позбутися нав’язаних принципів і ірраціональних постулатів. Крім того, просвітитель закликав дотримуватися оптимістичного підходу до буття. Якщо зараз не все гладко, вважав Вольтер, то в майбутньому ситуація обов’язково налагодиться.

Останні роки життя.

Смерть коханої в 1749 році і розчарування у Версальському дворі змусили філософа прийняти запрошення прусського монарха Фрідріха, з яким він довгий час перебував у листуванні, і влаштуватися в Берліні.

До цього, в 1745 р, Вольтеру випала честь стати придворним поетом і історіографом, а в 1746 році його обрали до Французької академії наук. Посварившись з прусським королем, Вольтер вирішує почати нове життя в Швейцарії, куди приїжджає в 1753 р.

У 1778 р.філософа запросили назад на батьківщину. Здавалося, що в Парижі, оточений загальною любов’ю, він спокійно доживе відведений йому час, але тут втрутилася важка хвороба — у мислителя діагностували рак. Щоб хоч якось полегшити свій стан, Вольтер пристрастився до опіуму. В кінці травня 1778 року великого філософа не стало.

Церемонія прощання з просвітителем відбулася в Шампані. У 1791 році його останки були перенесені в Паризьку національну усипальницю людей, які залишили значимий слід в історії Франції.