Олександр Довженко – талановитий український кінорежисер й письменник, художник, майстер своєї справи, першовідкривач жанру кіноповісті. Людина, яка прославила свої роботи на цілий світ та мріяла побувати у Голівуді.

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селі Вьюнищі, що на Чернігівщині. Його батьки були не писемними, але походили з далекого козацького роду. Родина жила не дуже заможно – землі було трішки і до того ж, вона була неродюча. В родині Довженків було 14 дітей, та вижило лише 2 – Сашко та Поліна.

Навчався у Сосницькій початковій школі. В 1911 році Олександр вирішує вступати до Глухівського вчительського інституту, не тому що хотів стати вчителем, а тому що там платили високу стипендію – 120 карбованців на рік.

Після закінчення інституту в 1914 учителював у Житомирі, Києві.

У 1917 вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет, де здобув вищу освіту на економічному факультеті (нині Київський національний економічний університет). Довженко вступив туди лише тому, що його атестат не давав можливості вступати до інших вищих навчальних закладів, і це був засіб здобути хоча б якусь вищу освіту. Вчився погано, бракувало часу та старанності.

Творчий шлях Довженка починає як художник, причому, як художник-карикатурист. Знайомиться з Ю. Смоличем, М. Бажаном, В. Сосюрою та П. Тичиною. Олександр Довженко – один із засновників ВАПЛІТЕ, після чого потрапив до ВУФКУ, де працював над фільмом «Вася-реформатор» (1926) разом із німецьким оператором Йозефом Роною. 

Його першою самостійною режисерською роботою стала комедійна стрічка «Ягідка кохання» (1926), після чого був шпигунський детектив «Сумка дипкур’єра» (1926). В основу сценарію фільма було покладено убивство радянського дипломатичного кур’єра Теодора Нетте. У цій стрічці Довженко зіграв свою єдину роль в кіно – кочегара, який переховує сумку Нетте.

Проте, найбільшої слави Довженко здобув з легендарною німою трилогією – «Звенигора» (перший український фільм, що вийшов на міжнародну арену) (1927), «Арсенал» (1929) та «Земля» (1930), який став відомим не тільки на його батьківщині, а й далеко за її межами. Фільм “Земля” приніс О.Довженку світову славу.

У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм "Іван" і був запрошений до кіностудії "Мосфільм". Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму "Іван", загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на "Мосфільмі".

У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився "оптимістичний" "Аероград". У 1939р. вийшов на екрани "Щорс" (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа...

Протягом 1941—г 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: "Ніч перед боєм", "Мати", "Стій, смерть, зупинись", "Хата", "Тризна" та інші.

Епосом війни називають кіноповість "Україна в огні" (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.

За "ідеологічно правильний" фільм "Мічурін" митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після "України в огні".

У 1956 р. у березневому номері журналу "Дніпро" була опублікована "Зачарована Десна", з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й "Поема про море". У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму, але життя Олександра Довженка раптово обірвалося в 62 роки, 25 листопада 1956 року. Завершувала «Поему про море» його дружина — Юлія Солнцева. Похований український митець у Москві.

У режисера було дві дружини. Перша – Варвара Крилова, з якою він познайомився в 1914-у році, коли вони разом готували вечір, присвячений Тарасу Шевченку. Друге кохання та дружина Довженка – Юлія Солнцева.

За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань.

Безліч сценаріїв Олександра Петровича так і лишилися нереалізованими. Наприклад, він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу і навіть приступив до роботи – завадила Друга Світова війна. Низку кіноповістей Олександра Довженка було екранізовано після його смерті: «Зачарована Десна» (1956, 1957), «Повість полум’яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958). У списку нереалізованих сценаріїв: «Цар», «Батьківщина», «Загублений Чаплін», «Згода» (1926 – 1929 роки); «Загублений і віднайдений рай» (1934 р.); «Тарас Бульба» (п’ять версій) (1941 р.); «Україна в огні» (1943 р.); «Відкриття Антарктиди» (1951 р.); «У глибинах космосу» (1954 р.).