Кобо Абе - один із найталановитіших письменників Японії XX століття. Його творчість відзначалося філософським поглядом на сучасні проблеми, умінням вирізняти найголовніше, найсуттєвіше, проникати в саму сутність речей. У творах Кобо Абе знайшли відбиток не тільки проблеми японців, а й всієї земної цивілізації другої половини XX століття.

Кобо Абе (справжнє ім´я Кіміфуса, в китайській транскрипції - Кобо) народився 7 березня 1924 року. Дитинство та юність провів у Маньчжурії, де його батько працював на медичному факультеті Мукденського університету. У 1943 році у розпал Другої світової війни за вимогою батька Кобо поїхав у Токіо, де вступив на медичний факультет Токійського Імператорського університету. Але вже через рік повернувся в Мукден, де став свідком поразки Японії. У 1946 році Абе знову_ поїхав у Токіо, щоб продовжити освіту. Там, ще будучи студентом, одружився. Його дружиною стала художниця, дизайнер за професією, пізніше буде ілюструвати книги письменника. Кар'єрою лікаря Кабо Абе знехтував, оскільки, як він якось висловився, "не створений для цієї професії, і почав писати ще студентом".

Літературний дебют молодого письменника відбувся 1947 року, коли, написавши книжку поезій обсягом 62 сторінки, Абе самостійно видрукував тираж на машині трафаретного друку. Поетична збірка являла собою сплав поезії Рільке й філософії Хайдеггера. Особливого успіху книга віршів не мала.

У 1948 р. з'явився журнальний варіант першого оповідання Абе "Дорожній знак у кінці вулиці". Але великий успіх і популярність прийшли до нього у 1951 p., коли побачила світ повість "Стіна. Злочин Карума". За неї Абе був пошанований найвищою літературною нагородою Японії — премією Акутагави. Надалі Абе Кобо розширив повість, додавши ще дві частини: «Борсук з Вавилонської вежі» та «Червоний кокон». Невлаштовність, самотність особистості – ось лейтмотив «Стіни». Ця повість вирішила письменницьку долю Абе.

Літературна кар’єра Кобо Абе набирає обертів. Він починає писати п’єси та оповідання. У 1959 році публікується науково-фантастичний роман «Четвертий льодовиковий період».

 Творчий потенціал письменника міцнішає, і незабаром він закінчує та публікує найвідоміший свій твір — «Жінка в пісках», який виходить у 1960 році. «Жінка в пісках» — один із найкращих творів письменника, найбільш людяний і досконалий. Це роман про людину та її боротьбу за право залишатися людиною в нелюдській ситуації. Головний герой потрапляє в пісочне село, у фантастичні, але нестерпні умови, де він змушений від ранку до ночі відгрібати пісок, щоб отримати з села воду і їжу. Разом із незнайомою жінкою, у якої він опинився з волі випадку, вони працюють не покладаючи рук.

Пісок у романі — це символ руйнування, сліпа й безжальна сила реальності, що засипає нас проблемами, які нерозв’язні. У 1962 році Кобо Абе отримав ще одну премію - газети "Іоміурі" за роман "Жінка в пісках".

У 60-ті роки прозаїк серйозно захопився політикою, навіть деякий час був членом японської компартії. Але незабаром він взагалі віддалився від неї, повністю присвятивши себе літературі. Одним за одним виходили його романи "Чуже обличчя" (1964), "Спалена карта" (1967), "Людина-ящик" (1973), що також стали широковідомими не тільки в Японії, а й за її межами.

Герой роману "Чуже обличчя"— вчений, який ховає під маскою власне обличчя, спотворене внаслідок хімічного вибуху в лабораторії, проходить, на відміну від Нікі, "шлях відлюдькуватості", втрачаючи здатність до контакту з іншими людьми. Герой не здогадується, що його бажання сховати обличчя — це не що інше, як підсвідоме бажання втекти від самого себе, втекти від моральних зобов’язань, отримати право на злочин і майбутню індульгенцію. Маска починає жити своїм життям та формувати нову особистість героя. Він дивиться на світ і бачить цивілізацію фальші, людей-масок у великому місті безліч, маска — запорука успіху й процвітання, кар’єрного зростання і любовних перемог. Маска в романі «Чуже обличчя» — як і пісок у попередньому творі — це справжня реальність і глибока метафора. Двозначність образу чужого обличчя полягає в тому, що під маскою людина ховає не фізичне каліцтво, а душевний розклад, прагне позбутися себе, свого Я, що стало ненависним.

У романі "Людина-ящик"(1974), найпослідовніше у порівнянні з іншими витриманому в улюбленій письменницькій манері зображення взаємозв'язку вигаданого та реального світів, йдеться про людину, яка намагається сховатися від життя, від тотальної байдужості, що панує в ньому, "в ящику з гофрованого картону, який надітий на голову і доходить до пояса". Тут автор, продовжуючи художнє дослідження проблеми духовної самотності, збагачує її філософським відкриттям: врятувати Людину від цього кризового явища може лише саме Життя. У романі його уособлює образ Жінки. Саме до неї і звернені слова героя: "Єдине прохання — подай мені руку, поки ще я хочу взятий". Ящик в книзі виступає також у ролі метафори, з одного боку, його роль — це символ захисту від навколишнього світу, з іншого — знак байдужості світу та загальної відчуженості людства.

Творча біографія Кобо Абе не обмежується написаними ним п’ятнадцятьма романами, хоча вони й становлять основний корпус творчого доробку письменника; драматургія і театр посідають у ньому важливе місце, а екранізації книжок вносять у них нове звучання та збільшують їхню популярність.

П’єси, а їх Кобо Абе написав вісім, створювалися ним протягом усього життя. Деякі мали успіх, а одна з п’єс 1962 року лягла в основу фільму «Пастка», знятого режисером Хіросі Тесігахара за сценарієм автора. Згодом цей режисер екранізує й три романи Кобо Абе: «Жінка в пісках» (1964), «Чуже обличчя» (1966), «Спалена карта» (1968).

Фільм «Жінка в пісках», знятий у співпраці з Кобо Абе, удостоївся спеціального призу Каннського фестивалю та номінації на премію «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою, а також здобув 4 премії «Маїніті» в Японії. Після виходу картини в прокат вона стала культовою у США.

Театральна діяльність Кобо Абе теж мала успіх. У 1973 році письменник організовує театр «Студія Абе Кобо», і впродовж десяти років театр користується прихильністю публіки, а критики відзначають новаторство та нетривіальний характер постановок.

Біографам завжди складно було описувати життя Кобо Абе. По суті, у його біографії не було якихось яскравих моментів. Спосіб життя вів замкнутий, зайвих людей до себе не підпускав, жив справжнім самітником у котеджі у районі гірського курорту Хаконе.

Кобо Абе прославився не лише як письменник, а й як визначний винахідник: він має патент на ланцюги проти ковзання, які можна одягнути на колеса автомобіля без використання домкрата, а демонстрація цього винаходу на спеціалізованій виставці принесла йому срібну медаль.

Крім цього, письменник першим з авторів свого покоління почав користуватися текстовими редакторами комп’ютерів, що тільки-но з’явилися, з 80-х років XX століття писав і правив рукописи по-новому, так, як робимо тепер усі ми.

Відомо також про захоплення Абе фотографією, при оформленні зібрання його творів були використані зроблені ним знімки. Здивування викликає і факт того, що улюбленими об’єктами для фотографування слугували письменникові сміттєзвалища.

У 1992 році Кобо Абе був номінований на Нобелівську премію, проте, на жаль, премію було вручено поету Дереку Волкотту.

Повторна номінація стала неможливою: 25 грудня 1992 року Кобо Абе під час роботи над черговою книгою знепритомнів від крововиливу в мозок. Лікування виявилося безуспішним, і 22 січня 1993 року, у віці 68 років, письменник помер.

Удостоєний 1994 року Нобелівської премії з літератури японський письменник Кендзабуро Ое стверджував, що Кобо Абе неодмінно отримав би цю нагороду, якби прожив трохи довше.

 22 січня 1993 р. Абе помер в одній із токійських лікарень, не встигнувши закінчити роботу над черговим романом. У Японії і за кордоном він відомий не лише як прозаїк, а й як автор гротескно-фантастичних п'єс: "Полювання на рабів"(1955), "Привиди поміж нас"(1958), "Легенда про велетнів" (1960), "Фортеця" (1962), "Мужчина, який перетворився у палицю" (1969). Свої п'єси Абе ставив у створеній ним "Студії Абе".

Сьогодні в Японії у Кобо Абе репутація швидше письменника елітарного, ніж популярного.

Книжки Кобо Абе цілком заслуговують на те, щоби бути прочитаними вами, якщо випадково ви їх обійшли стороною.

Читати онлайн: 

https://www.ukrlib.com.ua/world/printitzip.php?tid=8220

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=10370

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=8221