"Читаємо дітям"- центральна міська бібліотека продовжує презентувати/ презентує дитячу літературу, отриману від Українського інституту книги в рамках програми "Поповнення бібліотечних фондів публічних бібліотек".

 У рік 60-річчя першого польоту людини у космос, який стався 12.04.1961р., є ще одна ювілейна космічна дата, особлива близька нам, українцям .

15 квітня 2021р. відзначається 100-ліття від дня народження Георгія Тимофійовича Берегового – українського  льотчика-космонавта, двічі Героя Радянського Союзу,  генерала – лейтенанта  авіації. Кандидат психологічних наук.

Береговий Геооргій Тимофійович  народився 15 квітня 1921, в селі Федорівка, Карлівського району, Полтавської області, що межує з селом  Чернещина Зачепилівського району Харківської області.

Мати – Марія Семенівна - домогосподарка. Батько – Тимофій Миколайович - службовець. Незабаром після народження Георгія родина Берегових переїхала на Донбас, у місто Єнакієве. Там і пройшло дитинство майбутнього космонавта.

У вільний час займався планеризмом, потім записався до місцевого аероклубу. Читав про конструкторів. Надзвичайно вразила хлопця епопея порятунку із льодового полону пароплаву "Челюскін". Невдовзі почув нову сенсацію – здійснено безпосадочний переліт Москва - Північний полюс - Америка. Мрія підкорити небо з’явилася в Георгія ще у дитинстві. В аероклубі він вперше сів за штурвал навчально-тренувального ПО–2.  А вже через деякий час Береговий став курсантом Ворошиловградської школи військових льотчиків імені Пролетаріату Донбасу, яку закінчив у 13 червня 1941 р., отримавши спеціальність льотчика бомбардувальної авіації. Закінчивши військову школу, був направлений у 314-й розвідувальний авіаполк 28-ї авіадивізії, яка з початком війни була у складі Центрального фронту.

Він згадував... "Війна застала мене в Луганському (Ворошиловградському)  льотному училищі — на "бомберах". Здавалося би, що може бути кращим:  збирай валізу — і на фронт. Та моєї думки, звичайно, ніхто не питав, і я отримав призначення у розвідувальний полк, де на дюжину льотчиків приходилося одна-дві  машини, а право на виліт мало не в лотерею розігрували. Навколо дідько знає що коїться:  фронт розтягнувся майже на три тисячі кілометрів, німці рвуться до Москви, а мені, молодому, здоровому парубку, який до того ж налітав близько сотні годин у повітрі, доводилося стирчати на  напівпорожньому аеродромі, чекати чергу! Війна по-справжньому торкнулася мене в Орші, торкнулася і одразу ж  гірше окропу ошпарила душу, перетрусила в ній все зверху донизу".

Береговий пройшов практично всю війну, захищаючи Батьківщину, здіймаючи в небо літак-штурмовик, щоб обрушити його грізне озброєння – бомби, снаряди на ворожі техніку та укріплення, на голови ворога. Тричі його літак підбивали, тричі Георгій Береговий був на межі між життям та смертю і тричі він повертався у рідний полк.

Уперше його літак підбили у 1942 році під Ржевом. Подолавши  за п’ять днів 150 кілометрів пішки й на попутних машинах та підводах льотчик дістався до свого полку, де його вже вважали загиблим. Але він повернувся і за кілька днів потому знову повів штурмовик у бій. Вдруге Берегового збили у серпні 1943 року. Але льотчик зміг  посадити палаючий літак на нейтральну полосу. Льотчика й повітряного стрільця підібрали свої. А весною 1944 року під Вінницею, під час однієї з штурмових атак, у літак, пілотований Георгієм,  влучив ворожий зенітний снаряд. Він зумів посадити понівечену машину на поле, усіяне розбитою ворожою технікою. Зі стрільцем Віктором Харитоновим вони відшукали італійську вантажівку, завантажили в кузов гармати й рацію, зняті з літака і на трофейній машині прибули в полк.

Георгій Береговий вписав славну сторінку в історію визволення столиці України – Києва. Там, прямо на аеродромі, генерал Георгій Байдуков вручив Береговому дві нагороди: другий орден Червоного Прапора і орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Всього за роки війни Георгій Береговий зробив 186 бойових вильотів! За героїзм, мужність і відвагу, які проявлені під час льотних боїв німецько-радянської війни, 26 жовтня 1944 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

По завершенні війни, у 1948 року, закінчив вищі офіцерські курси і курси льотчиків-випробувачів. Протягом 1948—1964 років працював льотчиком-випробувачем, освоїв десятки типів літаків.

1956 року закінчив Військово-повітряну академію (нині імені Ю. О. Гагаріна). 14 квітня 1961 року був удостоєний звання заслуженого льотчика-випробовувача СРСР.

1963 року зарахований до загону радянських космонавтів. Пройшов повний курс підготовки до польотів на кораблях типу «Союз». 26—30 жовтня 1968 року здійснив космічний політ на космічному кораблі «Союз-3». У польоті була проведена перша в історії спроба стикування в космосі з безпілотним кораблем «Союз-2» в тіні Землі. Політ тривав 3 доби 22 години 50 хвилин 45 секунд. На момент польоту у космос Береговий був найстаршою людиною, що побувала на орбіті - йому виповнилося 47 років. 

За здійснення космічного польоту 1 листопада 1968 року Береговий був нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу.

22 січня 1969 року в Московському кремлі, перед урочистою зустріччю космонавтів,  автомашину, в якій їхали космонавти, обстріляв молодший лейтенант радянської армії Віктор Ільїн, вважаючи, що в цьому автомобілі пересувався Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв (помилці сприяла деяка зовнішня схожість Берегового з Брежнєвим). Георгій Береговий був легко поранений уламками лобового скла, а водій, який був поруч з Береговим, смертельно поранений.

Впродовж 1972—1987 років Георгій Береговий очолював Центр підготовки космонавтів імені Юрія Гагаріна. У 1987 році у званні генерал-лейтенант пішов у відставку.

Береговий Георгій - автор книг «Земля — стратосфера — космос», «Космос — землянам», «Три висоти», «Грань мужності», «Небо починається на Землі», «На поклик серця».

Помер 30 червня 1995 року, під час операції на серці. Похований у Москві на Новодівичому цвинтарі.

Більше цікавої інформації на сайтах:

https://poltava365.com/nash-beregovijx-10-faktiv-iz-zhittya-legendarnogo-poltavczya.html

https://www.slk.kh.ua/news/khronograf/kosmonavt-georgij-beregovij-urozhenec-xarkivshchini.html

http://odb.poltava.ua/index.php/metod-portfel/12-nashi-vidannya/26-metodichka-1?showall=1&limitstart=

Центральна міська бібліотека пропонує відео прогулянку до весняного лісу «Перші красені весни». Руки так і тягнуться до квітів… Але не поспішайте рвати це чудо! Сфотографуйтесь на фоні квітучої  лісової галявини,  поділиться фотографіями зі своїми друзями, з усім світом, а квітучі рослини залиште у лісі, щоб інші люди також могли побачити їх красу. Квіти будуть вам вдячні.

Бахмутська центральна міська бібліотека пропонує до вашої уваги презентацію «Пам’ять заради майбутнього» (до Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів) тут

Шарль Бодлер народився в Парижі 9 квітня 1821 року. Батько, Франсуа Бодлер, був художником, і з раннього дитинства він прищеплював синові любов до мистецтва, водив його по музеях і галереях, знайомив зі своїми друзями-художниками.
Коли Шарлю виповнилося 11 років, сім'я перебралася в Ліон, і хлопчика віддали в пансіон. У 1836 році Бодлер повернувся в Париж, і Шарль вступив до коледжу Людовика Святого, звідки був вигнаний всього за рік до закінчення. У травні 1841 року Бодлера відправили в подорож, щоб він «позбувся від поганого впливу». Рік потому він вступив в право успадкування, проте швидко почав промотувати батьківські гроші, і в 1844 році постановою суду управління спадщиною було передано його матері, а сам Шарль відтепер повинен був отримувати щомісячно лише скромну суму «на кишенькові витрати».

У 1857 році вийшла поетична збірка «Квіти зла», який шокував публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки шість найбільш «непристойних» віршів. Тоді Бодлер звернувся до критики і на цій ниві швидко домігся успіху і визнання. А в 1860 році він повернувся до поезії і опублікував збірку «Паризький сплін», що складався з віршів у прозі.

У 1864 році Бодлер поїхав до Бельгії, де провів два з половиною роки, незважаючи на огиду до нудного бельгійського життя і на стрімке погіршення здоров'я. Будучи в церкві Сен-Лу в Намюрі, Бодлер втратив свідомість і впав прямо на кам'яні сходи. Його привезли в Париж і помістили в клініку. Вживання наркотиків не пройшло дарма. Перед смертю лікарі виявили у нього перші ознаки правостороннього паралічу та найтяжкої афазії, перейшла пізніше в повну втрату мови.

Шарль Бодлер помер 31 серпня 1867 року. Похований на кладовищі Монпарнас.

Більше цікавої  інформації на сайтах:

https://dovidka.biz.ua/bodler-biografiya-skorocheno

http://www.vsesvit-journal.com/old/content/view/676/41/

https://24smi.org/celebrity/5373-sharl-bodler.html

https://eksmo.ru/articles/5-faktov-o-sharle-bodlere-ID5540491/

А також до вашої уваги

"Осіння пісня" - романс Юрія Едельштейна на вірші Шарля Бодлера в перекладі  Вільгельма Левіка  https://www.youtube.com/watch?v=7k4kOlyJAcg