Ось і прийшла Масляниця - традиційне східнослов'янське, в тому числі й українське свято, що відзначається протягом тижня перед Великим постом.

До речі, Масляниця, точніше – Масниця, має дуже багато назв. В різних регіонах його називають  Запусти, Пу́щення, Сиропу́ст, Масляна, Колодій, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Сирна седмиця, Ба́бське свято, Зага́льниця, Ніжкові заговини.

Архаїчне свято закінчення зими і початку весни відоме майже всім європейським народам, хоча й із різними назвами. Християнська церква додала Масницю у свій календар, прив'язав його до тижня напередодні Великого посту. Проте свято так і не набуло християнського змісту.

Автентична дата проведення Масниці з прийняттям християнства забулася, свято стало «плаваючим» - тепер воно залежить від Великодня, дата якого змінна. Зазвичай вона припадає на кінець лютого — початок березня і займає, ніби проміжне місце між зимою та весною. ... Читати далі »

Янголята з ясними очима та молоді пані з пухнастиками дивляться на нас з його фотографій. Він був одним з найкращих. Імператори жалували його маєтностями та діамантами. Але чи було то аж таким страшним злочином, щоб розстріляти?

Великий талант та майстерність, визнання та успіх, і така трагічна доля. Це все про великого фотохудожника Олексія Михайловича Іваницького. В цьому році виповнюється 170 років від дня народження майстра.

Олексій Михайлович Іваницький ... Читати далі »

Сьогодні, 2 березня відзначає своє 70-річчя відома українська письменниця, журналістка Людмила Василівна Таран.

Народилася Людмила Василівна 2 березня 1954 в  смт Гребінки Васильківського району Київської області.  

Закінчила філологічний факультет (1976) Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, відділення української мови та літератури) . Вивчала чеську мову у Літній школі слов'янських студій Масарикового університету (м. Брно, Чехія, 1994 та 1998 рр.). ... Читати далі »

Знову до вашої уваги цікаві українські слова та діалекти, які не кожен знає. Мова піде про бордача та рискаля.

Бордач - діалектична назва сокири (Хмельниччина).

Дійсно, серед бойових сокир наших предків була сокира «бородач». Особливістю такої сокири (топора, від праслав. тoporъ) є лезо у вигляді півмісяця, з прямою верхньою гранню, з відтягнутим донизу лезом – «бородою». Гострий скол сокири забезпечував дуже сильний удар, що прорубував обладунки супротивника. Частіше за все «бородач» був важким і мав довге руків’я. Для стягнення вершника з коня та пробивання обладунку деякі бородачі мали на обусі міцний довгий шип або гак. Сокири з «бородою» деякі дослідники вважають специфічною скандинавською зброєю. Але «бородачі» були широко поширені у Давній Русі, де вони використовувалися пішими воїнами.

Схематична будова «бородатої» сокири: 

1. Залізня
2. Руків’я
3. Носок
4. Лезо
5. Борода
6. Полотно
7. Шийка
8. Провушина
9. Обух

Рискаль (діал.), або  роска́ль, горóдник, застаріле – штик – за́ступ. Це різновид лопати, що використовується переважно для копання, має пряме лезо, часто загострене. Характерною ознакою заступа є загнута під майже прямим кутом верхня частина металевого леза, на яку при копанні наступають ногою («заступають») для створення тиску на лезо. Держак заступа іноді називають «заступи́лно».

Взяла [мама] рискаль і копає [бараболю], раз попри раз корчі розриває (Стеф., І, 1949, 95).

- Обійдемось! - озвалася Христя Кавунова. - Он машина в нас! До неї ні рискаля, ні лопати не треба (Кучер, Трудна любов, 1960, 89).

Нове слово в мовному ланцюжку

Ви чули таке слово – КОЦЮБ? Знайомимось.

Коцю́б, коцюба́, порива́ч – те саме, що й кочерга - знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі та вигрібання жару й попелу. У сучасній українській мові слова «коцюба» і «кочерга» вважають синонімами.

Держак коцюби (кочерги) називається коцюби́лно(коцюби́льно) або кочержи́лно (кочержи́льно). Місце біля печі для коцюб (коче́рг)  - коцю́бник або кочере́жник.

Є прізвище Коцю́ба́. Є дія – коцюбнути, тобто замерзати, дубіти, клякнути.

Коцюба належить до начиння, яке використовується біля печі. За формою вона нагадує сапку або г-подібний крюк. Ці знаряддя робили ковалі, а ручка, як правило, була дерев'яна. Коцюбою перемішували дрова, галузки, солому, якими палили піч. Потім вигрібали з печі жар  та попіл.

В залежності від форми та розмірів пічки коцюб (коцюба) теж буває різний.

В українській літературі та фольклорі слово «коцюба» зустрічається досить часто:

Ні богові свічка, ні чортові коцюба́.

Гриць з тихим усміхом дивиться в огонь, держачи в руках коцюбу.

Мовчи, суко, чорт з тобою! ось я тебе коцюбою! Чуб.

Вона поштурхає коцюбою в печі та й затикає каглу (І. Нечуй-Левицький);

В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас (І. Нечуй-Левицький.

З майна вона встигла врятувати лише одну сковорідку та дві кочерги (Ю. Збанацький).